Пригода опівночі. Однієї дощової осені
- Автор: Гуляшки Андрей
- Серия: Абакум Захов #2
- Год: 1963
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: О. Д. Кетков
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Пригода опівночі. Однієї дощової осені». Краткое содержание книги:
Події цієї гостросюжетної пригодницької книги розгортаються в прикордонних районах народної Болгарії, куди імперіалістичні розвідки засилають своїх агентів, намагаючись перешкодити соціалістичному будівництву, підірвати економіку нової Болгарії.
Проте органи Державної безпеки вчасно знешкоджують підступні плани іноземних агентів.
Головний герой твору — вольовий, досвідчений, талановитий контррозвідник Абакум Захов. Мужньо і невтомно бореться він з прихованими ворогами, вміло викриваючи їх.
Книга пройнята ідеєю безмежної відданості батьківщині і народу.
У Радянському Союзі видається вперше.
Зачинивши за собою двері, Абакум спустив запобіжник замка. Потім постояв деякий час нерухомо, затамувавши подих, увесь перетворившись у слух.
Передпокій, куди він зайшов, був маленький, квадратний, темний, майже пустий. Тут стояла тільки стара кругла вішалка. Але на ній нічого не висіло, і це навівало почуття сумної самотності та порожнечі.
Ліворуч входу і прямо виднілися двері, пофарбовані вицвілою коричневою фарбою. Абакум пригадав розташування будинку: двері навпроти входу ведуть у кімнату, вікна якої дивляться на вулицю. І оскільки квартира однокімнатна, то легко можна було догадатись, що другі двері ведуть у внутрішнє приміщення, на кухню.
Стараючись не шуміти, Захов трохи прочинив двері в кімнату. Потім ледве чутно постукав. Ніхто не відповів. Тоді він відчинив двері ширше: в кімнаті панувала напівтемрява, як і в передпокої, бо вікна були завішані занавісками. Все ж можна було розглядіти шафу, яка закривала кут між східною і північною стінами, туалетний столик з високим дзеркалом в узорній рамі, ліжко і обабіч нього — два пуфи. Серед цієї скромної обстановки увагу Абакума привернула тільки одна річ: на білій ковдрі — купа жіночого одягу. Сполучення речей в ній було досить дивним: чорна спідниця з грубої шерсті, в'язана кофта, безрукавка з товстого домотканого сукна і серед цього одягу старої селянки — нарядна тонка білизна міської дівчини. На килимчику перед ліжком поряд дві пари панчох — одні зв'язані з чорної колючої вовни, другі — нейлонові, ніжні, прозорі.
Абакум посміхнувся і похитав головою. Він вийшов з кімнати навшпиньках і припав вухом до інших дверей — до тих, що були з лівого боку від входу. Звідти не долинало жодного звуку. Крізь щілину в замку просочувалась пара — її тоненькі струмочки з'єднувались і утворювали хмаринки в холодному повітрі. Пахло гарячою водою і запашним туалетним милом. Певно, поруч з кухнею була ванна, і з неї виходила гаряча пара. Видно, там хтось купався. Той «хтось», без сумніву, був власником одягу, який лежав на ліжку.
Абакумові стало так весело, що навіть захотілося свиснути. Давно, ще з часу момчиловської історії, він не відчував такої радості. Це був той же гімн перемоги і торжества, який вперше зазвучав у його душі, коли почувся рокіт літака, що кружляв над Карабаїром. Ці кілька секунд сонячної радості розрядили море неприємностей і гіркоти.
Повернувшись до кімнати, Абакум очима пошукав місце, де можна було б сховатись. Куток за шафою здався йому чудовою позицією. Але звідти неможливо було спостерігати. Він швидко відчинив дверцята шафи і розсунув плаття. І в нього знову з'явилось бажання свиснути: поміж тонкими дошками задньої стінки цієї старої коробки були щілини, такі широкі, що крізь них, хоч і одним оком, можна було спостерігати все, що робиться в кімнаті. Потім Абакум повернув ключ так, щоб дверцята не зовсім причинялись, розмістив плаття майже так, як вони й були, відсунув шафу і пробрався в куток. Подивившись крізь «амбразуру», він задоволено кивнув головою.
Захов обміркував цю операцію до найменших подробиць, і тому випадковість не могла тут зіпсувати справи. Якби помітили, коли Абакум заходив у квартиру, він сказав би, що двері були відчинені, і, пред'явивши документ інспектора пожежної охорони, все-таки оглянув би кожен куток квартири. Коли б з-за шафи було незручно спостерігати, він сховався б з другого боку ліжка або під ним… Або взагалі не ховався б. Він і тоді добився б мети, але, розуміється, ціною небажаного самовикриття. Звичайно, коли б події не розвивались з такою швидкістю, Абакум міг би змінити своє обличчя, надати собі такого вигляду, якого тільки захоче. І тоді вся ця гра в піжмурки була б зовсім зайвою. Але так чи інакше в його непроханому відвідуванні випадковість не відігравала ніякої ролі. Він просто перевіряв один свій висновок, виведений теоретично, і діяв, враховуючи обстановку.
Через кілька хвилин після того, як Абакум зайняв свою позицію в кутку, двері відчинились, і в кімнату хтось зайшов у банному халаті з піднятим капюшоном. Сутінки, що все більше згущалися, не давали можливості розглядіти людину, яка зайшла, і Абакум пожалкував, що сховався в цьому проклятому кутку. Але він був безсилий змінити своє становище хоч на йоту.