Пригода опівночі. Однієї дощової осені
- Автор: Гуляшки Андрей
- Серия: Абакум Захов #2
- Год: 1963
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: О. Д. Кетков
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Пригода опівночі. Однієї дощової осені». Краткое содержание книги:
Події цієї гостросюжетної пригодницької книги розгортаються в прикордонних районах народної Болгарії, куди імперіалістичні розвідки засилають своїх агентів, намагаючись перешкодити соціалістичному будівництву, підірвати економіку нової Болгарії.
Проте органи Державної безпеки вчасно знешкоджують підступні плани іноземних агентів.
Головний герой твору — вольовий, досвідчений, талановитий контррозвідник Абакум Захов. Мужньо і невтомно бореться він з прихованими ворогами, вміло викриваючи їх.
Книга пройнята ідеєю безмежної відданості батьківщині і народу.
У Радянському Союзі видається вперше.
— Є тільки одне логічне пояснення, — сказав лейтенант, — причому дуже просте: міліція помиляється. Її твердження, що мати Ліляни виїхала з Кули сьогодні вранці, не відповідає дійсності. Мати Ліляни виїхала з Кули вчора після полудня. І потім сіла у Відіні на поїзд, який іде в Софію вночі. Якби вона виїхала з Кули сьогодні вранці, то тепер була б ще на Відінському вокзалі, бо денний поїзд на Софію відправляється з Відіна о тринадцятій тридцять чотири. А тим часом мати Ліляни ходить по софійських вулицях і приймає ванни в Овчій купелі. Отже, інформація кульської міліції помилкова. Якщо вас цікавить ця подробиця, я поговорю з Кулою вдруге і примушу тамтешню міліцію визнати свою помилку.
Поки він із запалом говорив усе це, Абакум мовчав і неуважно дивився у вікно. А дощ тихенько сіяв. Потім обидва трохи помовчали.
— Ви скінчили? — спитав Абакум.
— Якщо хочете, я можу ще раз поговорити з Кулою, — повторив лейтенант.
Абакум з досадою махнув рукою.
— Зайве, — сказав він. — Наші люди з кульської міліції дали правильну довідку.
На обличчі лейтенанта з'явився вираз подиву, змішаний з переляком.
— Не розумію, — вигукнув він. — Яка ж це правильна довідка, коли жінка тут? Адже ми на власні очі бачили її!
Абакум подивився на годинник. Було близько другої години дня.
— Лейтенанте Марков, — промовив він, — ви ще не обідали. На жаль, нічого не можу вам запропонувати. — Він усміхнувся. — Моя квартира холостяцька, бідна. В мене є тільки коньяк і кофе. Доведеться вам пообідати в якомусь ресторані. Поїжте як слід, бо ми, мабуть, працюватимемо допізна. Стежте за квартирою на вулиці Гурко. Підтримуйте зв'язок з допомогою того ж коду. А тепер… Смачного вам!
Коли лейтенант вийшов, Абакум розправив плечі і, весело усміхнувшись, налив собі чарку коньяку. Але не випив — пригубив. Потім підійшов до стола, взяв олівець і за звичкою склав своє заключне «рівняння» з відомого і невідомого в цій справі.
Ліляна Стамова
а) Одержала два тижні тому круговий залізничний квиток.
б) Сказала, що, подорожуючи, робитиме зупинки.
в) Відклала поїздку на два тижні. Чому? Щоб дочекатись «хорошої» погоди в листопаді.
г) Поїхала в Пловдив, її проводжали на вокзал. Сталося це за кілька годин до передачі таємної радіостанції. (Випадковість?)
д) Учора ввечері о двадцять третій тридцять приймала в радіоклубі ДТСО шифрограму таємної радіостанції.
е) Після двадцять третьої тридцять немає поїзда на Пловдив. Взагалі в цей час немає жодного поїзда.
Отже:
«Поїздка» в Пловдив вигадка, яка має заплутати контррозвідку і забезпечити алібі Ліляні Стамовій.
Отже: Ліляна Стамова тут.
Стоїменка Стамова
а) Сьогодні вранці о десятій годині була в квартирі дочки на вулиці Гурко.
б) Щоб прибути сьогодні вранці в Софію, вона виїхала нічним поїздом Відін — Софія.
в) Щоб сісти на нічний поїзд Відін — Софія, виїхала з Кули у Відін учора після полудня.
г) Але управління міліції твердить, що вона сьогодні виїхала з Кули автобусом, який відправляється о п'ятій годині сорок хвилин ранку.
д) Поїзд Відін — Софія відправився з станції Відін о тринадцятій тридцять чотири.
Отже:
Вона поїхала денним поїздом і приїде сьогодні о двадцять другій годині.
Отже:
Жінка, яка вийшла близько десятої години ранку з квартири на вулиці Гурко, не Стоїменка Стамова, хоч і схожа на неї.
Що Ліляна і Ніна, про яку йшла мова в шифрограмі таємного радіопередавача, одна і та ж особа, в цьому не було ніякого сумніву. Не підлягало сумніву і те припущення, що Ліляна-Ніна тут, що між «від'їздом» Ліляни та «прибуттям» її глухої матері з Кули є добре продуманий зв'язок.
Але де в цю мить Ліляна-Ніна? 1 хто ота жінка-двійник її матері, яку помітили сьогодні біля будинку на вулиці Гурко?
Абакум уже дав відповідь на ці два питання. Він вивів її теоретично з рівняння з відомими і невідомими. Тепер треба було діяти. Час зустрічі Асена з спеціальним посланцем закордонного центру наближався.
Перед тим як вийти, Захов спитав по телефону полковника Ванова, чи пощастило розшифрувати радіограму, і дістав негативну відповідь. Ця коротка розмова, звичайно, велась з допомогою умовних слів.
Машина привезла Захова на ріг бульвару Толбухіна і вулиці Гурко. Ступивши на тротуар, Захов розкрив парасольку, нахилив її вперед, щоб сховати обличчя, і швидко пішов до будинку, в якому жила Ліляна. Увійшовши в під'їзд, він спокійно піднявся по сходах і зупинився перед її квартирою. Поки закривав парасольку, роздивився секретний замок. Абакум знав такі замки і без усяких зусиль відімкнув його універсальною відмичкою. На це пішло не більше часу, ніж коли б він відмикав замок звичайним ключем. Захов робив усе спокійно, без шуму і без будь-яких ознак нетерпіння, наче стомлений і чимсь незадоволений, входив у власну квартиру.