Пригода опівночі. Однієї дощової осені
- Автор: Гуляшки Андрей
- Серия: Абакум Захов #2
- Год: 1963
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: О. Д. Кетков
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Пригода опівночі. Однієї дощової осені». Краткое содержание книги:
Події цієї гостросюжетної пригодницької книги розгортаються в прикордонних районах народної Болгарії, куди імперіалістичні розвідки засилають своїх агентів, намагаючись перешкодити соціалістичному будівництву, підірвати економіку нової Болгарії.
Проте органи Державної безпеки вчасно знешкоджують підступні плани іноземних агентів.
Головний герой твору — вольовий, досвідчений, талановитий контррозвідник Абакум Захов. Мужньо і невтомно бореться він з прихованими ворогами, вміло викриваючи їх.
Книга пройнята ідеєю безмежної відданості батьківщині і народу.
У Радянському Союзі видається вперше.
— Я зробив усе, що міг.
— За вами немає ніякої вини, — поблажливо всміхнувся Абакум. Він розумів, що гра програна. У роті гірчило від тютюну. Телефонна трубка здавалась такою важкою, наче була з свинцю. — Ви зовсім ні в чому не винні, — повторив Захов. — Ви майстерно виконали своє завдання, і я від душі поздоровляю вас.
— Уклінно дякую, — згаслим голосом кинув лейтенант і, помовчавши трохи, спитав, що йому робити.
— Почекайте ще п'ять хвилин. — сказав Абакум. — П'ять хвилин — небагато, якось витерпите. — Потім додав рішуче: — Подзвоніть мені через п'ять хвилин, і я скажу вам, вільні ви чи ні, — і поклав трубку.
Але що ж зміниться за ці п'ять хвилин? Хіба поразка може перетворитися в перемогу? Треба подумати.
У каміні весело тріщав вогонь. Абакум влаштувався зручніше в кріслі, витягнув ноги і закурив. Надворі йшов тихий і холодний дощ, що навівав дрімоту. Вода струмочками стікала по шибках.
Рівно через п'ять хвилин задзвонив телефон.
— Виконую ваш наказ, — повідомив лейтенант.
— Попрацюємо ще трошки, — відповів йому Абакум.
Голос його звучав бадьоро, в розширених зіницях очей блищали холодні вогники. — Ви мені сказали, — почав він, — що інструктор радіоклубу ДТСО Ліляна Стамова вчора ввечері кудись поїхала. Зв'яжіться з керівництвом радіоклубу, дізнайтесь, куди вона поїхала і чого. Було б дуже добре, щоб ви дізнались точно про годину її від'їзду.
— Ці відомості я можу дати вам зараз, — сказав лейтенант. — Я вже говорив з керівництвом радіоклубу і з черговим техніком. Ліляна Стамова чудовий спеціаліст, перемогла в конкурсі на кращу радистку і два тижні тому одержала в нагороду круговий залізничний квиток. Вона збиралась використати його із зупинками і вчора ввечері поїхала в Пловдив. На вокзал її проводжав черговий технік.
— Ви говорили з ним?
— Від нього я дізнався про все це — і про конкурс, і про квиток. Він допоміг їй занести речі у вагон.
— Прекрасно! — сказав Абакум. — Відомості чудові. Ви навіть не уявляєте собі, які вони чудові! Тепер у мене до вас ще таке прохання. Подзвоніть негайно в місто Кулу і спитайте, о котрій годині виїхала мати Ліляни в Софію. Про це легко можна дізнатись у її домашніх.
— Але якщо вона приїхала сюди ранком, то, безумовно, їхала вночі! — не стримався лейтенант.
— Прошу вас, облиште своє «безумовно»! — трохи різко відповів Абакум. — Я б хотів знати, коли вона виїхала в Софію, ви зрозуміли мене?
— Зрозумів. Ви хочете знати, коли мати Ліляни виїхала з Кули, — відповів лейтенант.
— Саме так, — підтвердив Абакум. — І через чверть години, лейтенанте, коли прибудете до мене з цими відомостями, не забудьте принести фотографію Ліляни — хочу побачити, як виглядає ця радистка. Ви запам'ятали?
— Запам'ятав: відомості і фотокартку Ліляни, — повторив лейтенант і замовк, чекаючи нового доручення.
— Дійте! — наказав Абакум.
Він поклав трубку і знову сів у крісло.
Друга половина дня була повна несподіванок. Лейтенант Марков прийшов через півгодини. Фотографія, яку він приніс, була маленька, для документів і Абакум скористався лупою, щоб розглядіти її краще, З картки на нього дивилась білява молода жінка з майже хлопчачою зачіскою. В неї був високий спадистий лоб, тонкі брови, які майже зрослися на переніссі, губи — теж тонкі, трохи випнуті і напіввідкриті — ознака загостреної і болісної чутливості. І ці неврастенічні губи, і ці неприродно розширені очі і пильний погляд — створювали враження, що вона схильна до екзальтації. Але в цілому на фото було правильне, інтелігентне обличчя.
— Ну, — спитав Абакум, показуючи на фотографію, — що ви думаєте про цю особу?
— Гарна дівчина, — відповів лейтенант.
Абакум невиразно усміхнувся і похитав головою. Потім спитав про матір. Лейтенант ніяково опустив голову.
— Управління міліції твердить, що вона цього ранку виїхала у напрямку Відіна рейсовим автобусом, який рушає з Кули о п'ятій годині сорок хвилин.
— Це неможливо! — розсміявся Абакум. — Пам'ятаєте, що ви тільки-но сказали мені? Ви сказали, що мати Ліляни приїхала в Софію нічним поїздом. А нічний поїзд відправляється з Відіна у Софію о восьмій годині вечора. Ось вам розклад, подивіться! Щоб сісти на нічний поїзд, зовсім не треба виїжджати з Кули на світанку. Так же? Отже, той, хто хоче їхати в Софію нічним поїздом, повинен вирушити з Кули автобусом, який відходить або о чотирнадцятій тридцять п'ять, або о п'ятнадцятій тридцять сім. Як ви поясните цей випадок?