Пригода опівночі. Однієї дощової осені
- Автор: Гуляшки Андрей
- Серия: Абакум Захов #2
- Год: 1963
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: О. Д. Кетков
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Пригода опівночі. Однієї дощової осені». Краткое содержание книги:
Події цієї гостросюжетної пригодницької книги розгортаються в прикордонних районах народної Болгарії, куди імперіалістичні розвідки засилають своїх агентів, намагаючись перешкодити соціалістичному будівництву, підірвати економіку нової Болгарії.
Проте органи Державної безпеки вчасно знешкоджують підступні плани іноземних агентів.
Головний герой твору — вольовий, досвідчений, талановитий контррозвідник Абакум Захов. Мужньо і невтомно бореться він з прихованими ворогами, вміло викриваючи їх.
Книга пройнята ідеєю безмежної відданості батьківщині і народу.
У Радянському Союзі видається вперше.
Лейтенант Марков зайшов до Абакума саме в той час, коли той освіжав одеколоном обличчя після бриття. Задиханий, збуджений, з палаючими від радості очима, він наче чекав весільного банкету. Абакум дружньо обняв лейтенанта, запропонував цигарку і попросив сісти. Вони не бачилися з часів ящурної справи.
— Ну як, — усміхнувся Абакум, — зростає життєвий досвід? Вивчаємо людей? Людина — звучить гордо! Га? — Він помовчав, потім спитав: — Пригадуєте Ірину Теофілову?
Це питання було несподіваним: «Людина — звучить гордо!» — Ірина Теофілова! Лейтенант розгублено знизав плечима.
— Пам'ятаєте, як ви гналися за нами на мотоциклі до села Йорданкіно?
— Як не пам'ятати, товаришу капітан! Це наче вчора було, — відповів лейтенант і зітхнув.
«Мені б треба зітхати, а не йому», — подумав Абакум.
— Мені теж здається, що це було вчора, — сказав Захов. — А пригадуєте, в якому платті була тоді Теофілова?
— У білому, товаришу капітан. І з білою стрічкою у волоссі. Це я запам'ятав, бо вона була чорноока і чорноволоса, і білий колір був їй дуже до лиця. В той день вона була схожа на наречену, товаришу капітан.
— Лейтенант Марков, — промовив Абакум, наливаючи в чарку коньяку, — давайте вип'ємо за білий колір, бо йому, як видно, належить майбутнє в житті. Білому кольору. Але зараз я порадив би вам не особливо довіряти йому. Любіть його, але не довіряйте. Радійте, дивлячись на нього здалеку. За білий колір!
Абакум цокнувся з лейтенантом, випив коньяк одним духом і підвівся. Відкрив мініатюрну рацію, яку лейтенант поставив на письмовому столі, підготував її до передачі. Потім вийняв з шухляди стола кілька фотографій і підійшов до лампи: на вулиці був туман, і тому в кімнаті горіло світло.
— Цю людину звуть Асен Кантарджієв, — пояснив Абакум, показуючи фотографії Маркову. — Я знімав його в різних позах. Красунь і молодець. Але, на відміну од більшості красунів, розумний. Працює режисером кінохроніки і живе недалеко звідси — на вулиці Незабравка, дев'яносто сім. Запам'ятали?
— Вулиця Незабравка, дев'яносто сім, — повторив лейтенант. — Запам'ятав.
— Де ваші люди? — спитав Абакум.
Лейтенант відповів, що його люди в машинах на сусідній вулиці і що він підтримує з ними зв'язок за допомогою своєї рації. Потім подав Абакумові аркушик паперу, на якому було позначено код позивних.
— Ви «Дауд», а я «Ракіп», — пояснив він.
— Ця ящурна справа, видно, не виходить у вас з голови, — нахмурився Абакум. — Ну що ж. Нехай тепер Ракіп слухає монолог Дауда, причому дуже уважно, бо для повторення немає часу: лишились лічені хвилини. Візьміть оцей пакетик. В ньому ванільний порошок, змішаний з порошком товченого древесного вугілля, — щоб не було помітно білого кольору ваніліну. Пройдете повз будинок, де живе мій «приятель»-режисер, і посиплете цим порошком перед парадним. На вулиці грязюка, і тому хоч невеличка частка цієї суміші неодмінно пристане до його взуття. Надворі сильний туман, вас ніхто і не помітить.
Я стежив за цим чоловіком і знаю, що ранком він виходить з дому між десятою і о пів на одинадцяту. У вашому розпорядженні сорок п'ять спокійних хвилин — досить часу, щоб послати когось по собаку-шукача. Коли приведуть собаку, візьмете його в свою машину.
Майте на увазі, що людина, за якою вам доведеться слідкувати, надзвичайно кмітлива і спритна. Природжений артист. Він, мабуть, догадується, що може стати об'єктом спостереження з нашого боку, і тому його пильність щонайменше подесятирилась. Ось чому завдання буде нелегким і для вас, і для ваших помічників.
Режисер зустрінеться сьогодні, мабуть ранком, з однією молодою жінкою. Назвемо її літерою «х», бо справжнє ім'я нам невідоме. Хоч я її не знаю і ніколи не бачив, але певен, що вона брюнетка і підфарбовує губи малиновою помадою. Одягнена не дуже елегантно, проте і не дуже скромно. Середня на зріст і не справляє особливого враження своєю зовнішністю. Проте попередьте своїх людей, щоб вони випадково не сплутали її ось з цією дівчиною, — Абакум показав лейтенантові кілька фотографій Віолети, — вона також брюнетка і, на жаль, теж красить губи яскравою помадою. Живе вона тут, у цьому будинку, добре знайома з режисером і часто зустрічається з ним, але не має нічого спільного з «х».