Жак фаталіст і його пан
- Автор: Дидро Дени
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: Сучасність
- Переводчик: Іван Кошелівець
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Жак фаталіст і його пан». Краткое содержание книги:
Жак: У заклад?
Пан: Так.
Жак: Я знаю кому.
Пан: Кому?
Жак: Дівці з реверансами, Брідуа.
Пан: Так і є. З парою манжетів і ґарнітурою я взяв ще один гарний перстень і дубльовану золотом касетку на косметику. У мене було в кишені п'ятдесят люїдорів, і ми, кавалер і я, були в найкращому настрої.
Жак: Усе це чудове. У всій цій історії інтригує мене лише одна річ: це безкорисність пана Лебрена. Щоб він на цьому нічого не вполював?
Пан: Іди геть, Жаку, ти жартуєш; ти не знаєш пана Лебрена. Я запропонував йому відшкодування за послугу; він обурився і відповів мені, що я, очевидячки, вважаю його за такого, як Матьє Фуржо; що він ще ніколи не простягав руки.
— Отакий наш дорогий Лебрен, — вигукнув кавалер, — він завжди той самий. Але ми мусіли б червоніти з того, що він шляхетніший за нас...
І в ту ж мить він ухопив з купи нашого товару два десятки хусточок і шматок мусліну, намовляючи його, щоб той узяв це для жінки й дочки. Лебрен почав оглядати хусточки, які здалися йому дуже гарними, муслін, що був, як він сказав, до біса тонкий; а що і це й те було запропоноване йому так щиро і що він мав найближчу нагоду віддячитися нам при продажі товару, який лишився, він здався на наші умовляння. По цьому всьому ми рушили в дорогу і щосили погнали в фіякрі до дому моєї коханої, для якої була призначена мереживна ґарнітура, манжети й перстень. Подарунок справив якнайкраще враження: вона відразу почала примірювати ґарнітуру й манжети, а перстень, здавалося, пасував, як улитий, до її пальця. Ми повечеряли, і повечеряли, як ти можеш собі уявити, весело.
Жак: І ви залишилися там на ніч.
Пан: Ні.
Жак: Значить, залишився кавалер?
Пан: Припускаю, що так.
Жак: При способі життя, який ви тоді вели, ваших п'ятдесятьох люїдорів вистачило не надовго.
Пан: Ні. Тиждень пізніше ми завітали до Лебрена, щоб побачити, що сталося з рештою нашого товару.
Жак: Майже нічого або мало змінилося. Лебрен був зажурений, визвірився на Мерваля й дівку з реверансами, називав їх раклюгами, негідниками, ошуканцями, присягався знову, що ніколи не матиме більше з ними справи, і видав вам яких сімсот-вісімсот франків.
Пан: Приблизно так: вісімсот сімдесят ліврів.
Жак: Отож, якщо я трохи вмію рахувати, вісімсот сімдесят ліврів від Лебрена, п'ятдесят люїдорів від Мерваля і Фуржо; ґарнітура, манжети й перстень — кладім, ще п'ятдесят люїдорів. Оце й усе, що ви дістали за товар, за який заплатили дев'ятнадцять тисяч сімсот сімдесят п'ять ліврів! Це, дідько б його взяв, чиста робота! Правду казав Мерваль, що не щодня трапляється мати справу з такими чесними людьми.
Пан: Ти забув манжети, що їх узяв кавалер за собівартістю.
Жак: Бож кавалер про них вам більше ніколи не згадував.
Пан: Це правда. Але ти не згадуєш також і про дві золоті касетки й годинник, що їх Матьє віддав у заклад.
Жак: Бо не знаю, що про них сказати.
Пан: Тим часом надійшов строк сплатити вексель.
Жак: А грошей не прибуло ні у вас, ні в кавалера?
Пан: Я змушений був заховатися. Добилися до моїх батьків, і до Парижу приїхав один з моїх дядьків. Він пішов до поліції й заклав позов на всю зграю ошуканців. Позов передали якомусь канцеляристові, і саме тому, який боронив Мерваля, бо діставав за це від нього хабарі. Дядькові відповіли, що з юридичного погляду справа оформлена бездоганно, і поліція нічого не може вдіяти. Лихвар, якому Матьє заклав дві золоті касетки, покликав останнього до суду. Я теж був заплутаний у цей процес. Судові видатки були такі великі, що на них пішли гроші від продажу годинника й обох касеток і ще треба було доплатити п'ятсот чи шістсот франків.
Ти не хочеш мені вірити, читачу. А коли я тобі розкажу історію одного продавця лімонади, який калька часу тому помер у нас по сусідству, лишивши двох безпомічних сиріток? Відразу ж у домі померлого з'явився комісар і взяв усе під печатку. Потім зняли печатку, усе переписали й продали з-під молотка. Від продажу дістали щось вісімсот чи дев'ятсот франків. З цих дев'ятсот франків у першу чергу відтягнули судові видатки, і сиротам лишилося по два су на кожного. Кожному з них тицьнули в руку ці два су і відправили їх у дитячий притулок.