Цілодобова книгарня містера Пенумбри
- Автор: Слоун Робин
- Серия: Цілодобова книгарня містера Пенумбри #1
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-617-690-979-8
- Переводчик: Наталя Гоїн
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Цілодобова книгарня містера Пенумбри». Краткое содержание книги:
— Привіт, — кажу я. — Можна дещо запитати? — Вона хихикає й киває. — Як знайти голку в копиці сіна?
Дівчинка зупиняється й поринає в роздуми, час від часу смикаючи зелені нитки навколо шиї. Вона справді шукає відповідь. Крутяться малесенькі шестерні. Вона зчіплює пальці, міркує. Це так мило. Нарешті вона підіймає на мене очі й серйозно заявляє:
— Я би попросила сіно знайти її. — Тоді вона скрикує, як банші, і стрибає назад на одній нозі.
У моїй голові гучно б’є гонг династії Сун. Та мала — просто геній! Хихикаючи про себе, я натискаю кнопку «Вийти», доки з екрана повністю не щезають усі таблиці термінала. Тоді обираю команду «Нові надходження».
Як усе просто. Ну звісно. Першокласниця має рацію. Знайти голку в копиці сіна зовсім нескладно! Попроси сіно знайти її!
Пошукова форма довга й складна, але я мигцем її заповнюю.
ТВОРЕЦЬ: Ґріффо Ґеррітсзон
РІК: близько 1500
ОПИС: Металевий шрифт. Пуансони Gerritszoon. Усі літери
ПОХОДЖЕННЯ: Загублені близько 1900 року. Знайшлись у вигляді анонімного дару
Інші поля я залишаю незаповненими, тицяю клавішу «Введення», щоб надіслати новий, щойно вигаданий мною артефакт до Інвентарного реєстру. Якщо я правильно зрозумів принцип його дії, моє послання зараз прокручується в усіх терміналах, у кожному музеї світу. Куратори перевіряють його, шукають серед своїх експонатів — тисячі кураторів узялися до роботи.
Минає хвилина. Ще одна. Інший першокласник із кучмою темного волосся незграбно крадеться до стійки, стає навшпиньки й по-змовницькому присувається до мене.
— Там є якісь ігри? — пошепки питає він, показуючи на екран. Я скрушно хитаю головою. Вибачай, малий, але, може…
Зненацька Інвентарний реєстр озивається гучним «ууу, ууу». Це пронизливий, дедалі гучніший звук, що нагадує пожежну сирену. Розпатланий першокласник підстрибує від несподіванки, і всі його товариші повертають голови в наш бік. Табіта теж дивиться на мене, вигнувши одну широку брову.
— У вас там усе добре?
Я киваю. Я надто схвильований, не можу говорити. У самому низу екрана блимають жирні сердиті червоні літери:
НОВЕ НАДХОДЖЕННЯ ВІДХИЛЕНО
Так!
АРТЕФАКТ ІСНУЄ
Так, так, так!
ПРОСИМО ЗВЕРНУТИСЯ ДО КОМПАНІЇ «ОБ’ЄДНАНІ УНІВЕРСАЛЬНІ ДОВГОСТРОКОВІ СХОВИЩА»
Інвентарний реєстр дзеленчить — хвилиночку, невже він може дзвонити? Я оглядаю стійку й збоку помічаю яскраво-блакитну телефонну слухавку. Це гаряча музейна лінія? «На поміч, гробниця фараона Тутанхамона порожня!» Телефон знову дзеленчить.
— Агов, хлопче, чим ви там займаєтесь? — гукає Табіта з іншого кінця кімнати.
Я жваво махаю рукою — усе в порядку, — швиденько хапаю слухавку, притискаю до вуха й шепочу:
— Алло. Каліфорнійський Клубок.
— Вам телефонують з «Об’єднаних універсальних довгострокових сховищ», — каже голос у слухавці. Це жінка, і вона трішки гугнявить. — Чи не могли б ви з’єднати мене з відділом ваших фондів?
Я зиркаю в протилежний бік кімнати. Табіта виплутує двох першокласниць із кокона зелених і жовтих ниток. Обличчя в однієї дівчинки трохи почервоніло, ніби їй бракує повітря. Я повертаюся до слухавки.
— Відділ фондів? Це я, мем.
— Ой, ви такі ввічливі! Послухайте, любчику, хтось намагається пошити вас у дурні, — каже вона. — Той — подивіться — той церемоніальний артефакт, котрий ви щойно надіслали, уже внесено до реєстру. Він у нас уже багато років. Завжди спершу треба перевіряти, серденько.
Я насилу стримуюся, щоб не зірватися на рівні ноги, від радості готовий танцювати. Та я опановую себе й відказую:
— Ого, дякую, що повідомили. Я негайно ж виставлю цього пройдисвіта за двері. Він якийсь підозрілий, каже, що належить до таємного товариства, яке володіло цим артефактом не одну сотню років, — звичні побрехеньки.
Жінка співчутливо зітхає.
— Як я вас розумію, серденько.
— Слухайте, — безтурботно продовжую я, — як вас звати?
— Черил, серденько. Мені справді шкода, що таке з вами трапилось. Ніхто не любить дзвінків із нашої компанії.
— Неправда! Я вдячний за вашу пильність, Черил! — Я вживаюсь у свою роль. — Але ми невеличкий музей, і я насправді вперше чую про «Об’єднані універсальні…»
— Любчику, ви це серйозно? Ми всього лиш найбільше й найсучасніше незалежне сховище, у якому зберігаються історичні цінності з усього регіону на захід від Міссісіпі, — тараторить вона на одному подиху. — Ми знаходимося в Неваді. Бували колись у Веґасі?