Цілодобова книгарня містера Пенумбри

Я став безробітним унаслідок масового скорочення в мережах швидкого харчування, що накрило Америку на початку ХХІ століття, залишивши по собі збанкрутілі фастфуди та розорені суші-імперії.

Роботою, яку я втратив, була посада в головному офісі «Нового бейґла», розташованому не в Нью-Йорку чи ще якомусь «бейґловому» місті, а тут, у Сан-Франциско. Компанія була маленькою і новенькою. Її заснували двоє колишніх працівників Google, які розробили спеціальну програму для створення й випікання без­доганних бейґлів — із гладенькою хрусткою скоринкою, м’яким і пухким тістом усередині, та ще й ідеальної круглої форми. То була моя перша робота після закінчення коледжу мистецтв, і я отри­мав посаду дизайнера. Я займався маркетингом, розробляв матеріали для реклами й промоції тих смаковитих кружалець: меню, купони, діаграми, усілякі плакати для вітрин, а якось навіть прикрасив цілісінький прилавок для виставки хлібобулочних виробів.

Роботи було чимало. Спершу один із колишніх ґуґлівців попросив мене взятися за новий дизайн логотипа компанії. В оригіналі то були великі веселкові літери, абияк розкидані в колі на блідо-коричневому тлі. Імовірно, його створили за допомогою програми MS Paint. Я переробив лого, використавши новий шрифт із зарубками, що, як мені здалося, нагадував обриси єврейського письма. Такий логотип додав «Новому бейґлу» трохи солідності, а мені приніс відзнаку місцевого відділення Американського інституту графічного мистецтва. Пізніше, коли я випадково бовкнув іншому колишньому ґуґлівцю, що трохи знаюсь на програмуванні (начебто), мені одразу ж доручили роботу із сайтом. Отак я поміняв і його­ дизайн, навіть випросив трохи грошей на рекламу, аби потенційні клієнти могли знайти компанію в пошуковику за запитами «бейґл», «сніданок» і «топологія». Я також був голосом «Нового бейґла» у Twitter, ще й залучив кількасот підписників різноманітними цікавинками про сніданок та купонами.

Усе це, звісно ж, не назвеш новим етапом еволюції, але так я чогось навчався. Удосконалював свої вміння. А тоді економіка обвалилась і виявилось, що в період рецесії людям кортить старих добрих, подекуди підгорілих кривобоких бубликів, а не гладеньких та бездоганно круглих, як літальні тарілки, нехай навіть щедро посипаних ретельно змеленою кам’яною сіллю.

Колишні ґуґлівці були звиклі до успіху й аж ніяк не збирались так легко поступатися. Вони швиденько поміняли концепцію і стали називатися «Староєрусалимською бейґловою компанією», облишили свій алгоритм і взялися випікати підгорілі бублики далеко не бездоганної форми. Вони попросили мене переробити сайт, щоб він виглядав під старовину, і це завдання важким тягарем лягло мені на серце й не принесло жодної дизайнерської нагороди. Рекламний бюджет скоротився, а тоді й зовсім щез. Роботи ставало все менше й менше. Я більше не вчився й нічого не вдосконалював.