Циклон
- Автор: Гончар Олесь Терентійович
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Переводчик: Иван Федотович Карабутенко
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Циклон». Краткое содержание книги:
В романе ЦИКЛОН известный украинский писатель, лауреат Ленинской премии Олесь Гончар продолжает разработку одной из ведущих тем своего творчества - тему военно-патриотическую. Это многоплановое и многопроблемное произведение посвящено прежде всего подвигу советских людей в годы Великой Отечественной войны, преемственности героических традиций, борьбе советского народа за мир на земле.
Важные, волнующие проблемы, к которым О. Гончар обращался и в других своих романах, повестях и рассказах, в романе Циклон раскры-ваются в оригинальной форме лирико-философских раздумий о судьбах и характерах людей, о жизни родного народа.
Главный герой романа, ветеран Великой Отечественной войны Богдан Колосовский, знакомый читателям по роману Человек и оружие, в наши дни стал известным кинорежиссером. В процессе создания фильма о своих однополчанах - отважных, честных воинах, оставшихся верными патриотическому долгу в самых трудных условиях,- Колосовский и его коллеги по киностудии (оператор Сергей, киноактриса Ярослава) стре-мятся с предельной полнотой раскрыть природу всенародного подвига в войне против фашизма.
І смаглий булькатий циган вдарив смичком, підморгнувши товаришам, які бадьористо відгукнулися водночас: той гримнув у бубон, той залився кларнетом: бурхнула музика вогню.
- Чардаш!
І молодиця, зметнувшись, потягла свого каваліра-оператора в коло. Сам здивований був, що вміє і він. Вихривсь уже з молодицею, як і всі, то ближчало, то віддалялось її розпашіле, щасливе обличчя, всміхався на покуті біля молодої молодий, дивно схожий тонковусістю на потемнілого Мамая, ціле юрмище живих усміхнених мамаїв танцювало по стінах, вигоцувало по хаті:
Як я тоту коломийку Зачую, зачую, риселипю висербаю, В горщику танцюю!
Циган Апостол, не знаючи втоми, піддавав чимдуж більше вогню смичком, ладен, видно, був хоч до всесвітнього потопу вихрити людей в цім бурянім, шаленім до впаду танку.
ГлаваXV
Вночі загуло з гір.
Це була не та вода, що її ждуть заздалегідь напровесні паводкові комісії, тала, прибутна вода, що росте по міліметру, й зелена травня іскриться з-під неї так ідилічно, і човни по ній пливуть тихо, мов у сні, і кожен найменший звук, торкнувшись гладіні такої води, ковзає по ній і відлунює на кілометри, і грушка дика спокійно собі цвіте серед вод у весняній великодній святковості, цвіте одна серед повснсвої тиші, серед світлої, повної тихого пеба розлийвесни…
Ні, це була інша вода, темна, пічна, гудуча вода гір, підступна, рвуча стихія, що, з клекотом несучись, змітає все:
ломле мости, перекидає автобуси, котить цистерни, зупиняє експреси, змиває житла, з гуркотом жене в своїх вировищах дрюччя, худобу, крики людські жене серед бивнів пливучого бурелому… Вода, що вирвалась з каменю берегів, вода Чорногорії, вода руйнівна.
Веспяні повені тут пе бувають такі страшні, як оці - вліті. Весняні, вони тут робочі: допомагають сплавляти ліс із гір, женуть дараби з відважними плотогонами, а ці, середлітні, породження циклонів, потопи, що бурхливо ревуть серед уже зеленого світу, - вони тільки стихія, руйнація, лихо.
Дехто знав, що циклон - всією розбухлістю своїх темних ваговитих вод, всією нерозтраченістю сил - насувається. Ішов, рухався сюди день за днем, невблаганно наближаючись своїми атмосферними депресіями, шквалами, вдираючись у лагідний спокій літа всіма енергіями вітрів, завихрених у грандіозні підстратосферні закрути-спіралі. Напрям руху його намагалися відгадати. Відвернути;к. його наближення було неможливо. Сліпни, некерований, й фатальною неминучістю насувавсь, і першими гори відчули грізний його подих, вершинами прийняли на себе його удар. Загули скелі, затріщали вивернуті з корінням смереки, заревів у розгубленості сумноокий ведмідь. Стрибкувате пішла перемелькувати між кущами прудконоі а сарна з німим зойком в очах: “Нащо стільки води?” В чабанських колибах темно стало серед дня. Відрізані від світу, осамотйіли полонини під водяним обвалом. Проломилося небо.
Воду вже не приймає земля, не вбирають її гірські крутосхилії, вируюча, буйна, летить униз, на розлеглі зелені долини. Вся потужна сила циклону з темним гуркотом летить униз, на маленьких людей, на лугових бабок та метеликів, на їхнє квіття і сонце. Транспортуюча сила хмар, як сказано де у зведеннях, досягає розмірів фантастичних. Вістрям гір зупинено хмари. Падають з неба мільярди тонн води, принесених циклоном з надокеанських просторів, звідти, де він зародивсь. Злива ллє і ллє був потічок горобцю по коліна, на очах розбухає ріка, бурхлива, люта, про яку кажуть: “Звіріє!”
Вже поруйновано гамованки-загати, де збирали воду для сплаву, стихія реве, несе в темряву ночі дахи, уламки мостів, ведмедів з їх збезумілим ревом, зірвані тартаки… Все, що ніколи не призначалося для плавби, зараз коловоротплось на бистринах потоків.
Райкомівці вже на ногах, солдати на маршах, сапери тримають на тросах міст залізничний, припнувши його, як коня, серед шалу нічної стихії.
З горішніх сіл, із штабів телефопуїоть тим, які нижче:
- Розламано гамованки! Захисні дамби ламає!
- Росте вода!
- Метр!
- Два!
- Три метри!!!
Лавина, вал, енергія чорна гуде. І все це блискавично, моментом, стихія не дає отямитись, де вчора лиш по дну між камінням блищали струмочки - вже вирують чорні потоки, переповнюють стариці, пробивають нові русла, кода підступає під насипи, не стає доріг, самотпіють залізничні колії, перетворюючись у смужечки дамб. Підтоплює труби міжнародного нафтопроводу… Одно по одному опиняються у воді долішні села. І не видно цьому кінця, нема від цього заслону, - чиїсь застороги, несучись з циклонної темряви, розбиваються в повалених стовпах, тануть в обірваних телефонних дротах: росте, росте потопна вода!