Оповідання та повісті, окрушини
- Автор: Вильде Ирина
- Серия: ТВОРИ В П'ЯТИ ТОМАХ #5
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- Жанр: Другая проза
Электронная книга - «Оповідання та повісті, окрушини». Краткое содержание книги:
Ми тоді з чоловіком давай розповідати мамі про Радянський Союз. Говоримо святу правду, а мама слухає нас, і по її очах бачу, що не вірить.
— Та де там, — каже нарешті, — щось то все мені надто гарним здається, щоб могло правдою бути. Чи не берете ви часом на сміх мене, стару, або хочете заспокоїти, ніби дитину, цукеркою? Як то так, щоб народ прогнав панів, відібрав у них землю і сам почав її обробляти? А суд на те що сказав би?
— В тому і річ, мамо, що там суд народний.
— То, може, в селі чи містечку, а в великих містах?
— У самій Москві народ править, мамо!
— Як почую своїми вухами, як побачу своїми очима, тоді й повірю! — були тверді слова моєї матері.
Задумалася я тоді: а скільки в нашому селі чоловіків і жінок, що міркують так, як моя стара мати, скільки серед них ще таких, що не знають, на яку ногу ступити!
— Ти знаєш що, — кажу своєму чоловікові, — я щось надумала. Ти не будеш заперечувати?
— Як на добре діло — не буду! Ось тобі рука, що не буду!
— Так от, — кажу, — тепер ти більше пильнуй хату, а я піду по селу і буду ланкам роз'яснювати, як і що… Ти гадаєш, що то тільки одна наша мама плакала за панською ковбасою?
А мій на те:
— Он воно що! Виходить, що я сам на свою голову біду стягнув. Тепер, виходить, мені прийдеться дітей няньчити та за курми ганятись, а жінка моя піде по селу політику робити?
— Цить, — кажу, — іноді й жінка десятьох чоловіків заступить… А ти мовчи. Сам же ж обіцяв, що на добре діло не будеш заперечувати. Бюлетень за нашого кандидата під номером дев'ятнадцять?
— Дев'ятнадцять.
Пішла я поміж жінок, переговорила з тою-тамтою і бачу, що тут багато не вдієш. Одна хотіла б допомогти справі, та чоловіка боїться. Друга ніяк не може своїм розумом дійти до того, чого це їй, бабі, та в політику втручатись. Третя рада б з душею, та ні з ким дітей покинути.
«Ні, — думаю собі, — не підготовлені ще в нас жінки до громадської роботи».
Пішла поміж чоловіків, хитрощами зібрала їх разом (а ви знаєте, як у ті часи чоловіки неохоче слухали жінок?) та й кажу до них:
— А що б то було, сусіди гречні та чесні, якби ми панів обдурили?
— Га! — відповідають чоловіки. — То було б дуже добре, але як це зробити?
Питають і дивляться на мене, бо здогадуються, що я вже щось надумала.
А я тут і викладаю свій план:
— Як принесуть нам панські посіпаки в день виборів «одинки»[13], то ми берім всі до одного і мовчім. З тою «одинкою» дістанемося через десять кордонів уланів до виборчої дільниці, а перед самою урною, щоб ніхто не бачив витрясемо з рукава нашу «дев'ятнадцятку» й опустимо її в урну.
Сподобалася така думка нашим чоловікам, дарма що баба підказала її.
А я на те:
— Ми, напевно, перехитруємо отак пана, але, сусіди чесні, що це значить одне село? Ану ж, — кажу, — ідіть у сусідні села й поясніть, як треба чинити в день виборів, а там ті хай перекажуть своїм дальшим сусідам, а ті ще дальшим, так, щоб у день виборів ми всі до одного були у змові.
І тут послухалися чоловіки моєї ради.
Ще за день перед виборами прийшла в наше село звістка, що всі навколишні села організовані, як має бути! Народ муром стоїть за свого кандидата, так що наша перемога у виборах забезпечена!
Нарешті настав день виборів.
Люди повиходили з хат, поставали біля воріт (не дуже поспішали голосувати) і дивилися, хто перший іде віддати голос за пана. Аж бачимо: ідуть оті перші! І хто б, ви гадали? Піп з трьома своїми синами, а за ними поліцай, службовці економії, начальник станції, дехто з учителів і, звісно, наші дуки.
Повбиралися, черева повіддували — не йдуть, а сунуть лавою.
«Нічого, — думаю собі, — нічого». (Наші агітатори підрахували всі наші голоси, і зразу стало ясно, що за народного кандидата випадає не менше трьох чвертей усіх голосів).
Нарешті, десь з полудня, настав час і селянам підходити до виборчої дільниці. Пустили ми на перший вогонь найбільшу бідноту і поміж чесними людьми двох таких, що їли панську ковбасу. Тільки наближаються вони до виборчого будинку, тільки звертають у вулицю, де виборча дільниця, аж тут — гульк, валка озброєних уланів їм назустріч.
— Давайте, — кажуть, — зробимо ревізію, щоб хто з вас не підкинув нелегальну літературу у виборчому будинку.
Вони нібито роблять обшук, а тут тільки й роботи, що перевірити: «одинка» чи «дев'ятнадцятка» на виборчій картці.
Та ба! Кого не схоплять, у кожного в кулаці «одинка». А улани, як тільки помітять «одинку», зразу стануть такі чемні, ніби хто їх медом вимазав:
13
Виборчий бюлетень урядової партії, позначений номером один.