Жлобологія
- Автор: Водичка Густав, Ешкилев Владимир
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Мистецька агенція «Наш Формат»
- ISBN: 978-966-97344-0-2
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Жлобологія». Краткое содержание книги:
Книга є рекомендованою для читання всім, хто вважає себе «інтелігентною людиною», «елітою нації», «душой народа», «знавцем істини», відданим адептом «масковского православія» та й, зрештою, кожному, хто хоч раз ставив собі запитання: «Чому в Україні з історією і з добробутом не склалося?».
У всіх текстах збережені особливості мовлення авторів. Уживання ненормативної лексики в окремих авторів не є самоціллю, бо дозоване і вмотивоване емоційністю розмови. Це є невід’ємною складовою діалогу і водночас відтворює авторську стилістику викладу думок. Кожен з авторів у природний для себе спосіб тлумачить певні філософські та культурологічні категорії, про які йдеться в роздумах.
Небажано читати цю книгу людям з обмеженими розумовими здібностями, спричиненими браком освіти, культури та виховання, адептам різних людиноненависницьких ідеологій, особам із ознаками політичної шизофренії та інших афективних станів, дітям до 18-ти років, а також людям із нестабільною психікою.
Я пригадую навчання у технікумі — всі йшли працювати за скеруванням. Загальне зібрання колгоспу висувало молодих людей з умовою, що ті після навчання повернуться у село й будуть його розбудовувати... У цих людей, повторюю, паспорта не було, а були колгоспні книжки. З іншого боку, в такому суспільстві все було соціально структуроване і в цей спосіб працювало, хоч якось. Інтелігент був інтелігентом, одне покоління, друге, третє... Минув час, змінилися цінності, на зміну комунізму прийшло таке розмите поняття, як демократія. Але чи це насправді демократія — не певен. Та знову ж таки я не говорю про те, що — добре, а що погано. Бо це було б у тому ж дусі, що й відповідь на питання: кого ти більше любиш, маму чи тата? Я маю на увазі те, що Сталін зробив, то був «заділ», який існував мало не дотепер. Бо вже Леонід Ілліч Брежнєв нічого не робив. Хоч партія як сила ще мала вплив. Ти член партії? Добре, тоді в тебе — буде кар’єра і всі вигоди... Ні? Сиди на кухні і розказуй, яке життя погане настало.
Сьогодні відчутно, що процес розрухи триває, але вже в руках олігархів.
Не варто забувати, що в Україні ж просто дике нагромадження капіталу зосередилось у кількох руках і якщо почнеться великий переділ, то станеться війна. Між двома головними кримінальними угрупуваннями. Це якщо говорити про прогноз на найближчий час. А кращого у мене на разі нема...
Собаки Павлова
Сергій Васильєв, критик, розумна людина і далекоглядна, у розмові багато років тому сказав мені: «Почекай, народ ще зніме намордники». То був 1991-й рік.
Ну а що насправді з Україною відбулося? Країна ж то в нас кумівська. Що тішить — люди приїхали і навіть переїхали з рідного села в столицю. Однак, що вони вміють? Невідомо. Я весь час кажу про те, що нині нами керують собаки Павлова. Що тут мається на увазі? Рефлекс. Нема в них ні почуттів, ні інтелекту. Він знає: сука-пес, гаряче-холодне..., а добре-недобре — вже ні... Він не відчуває. І ще рефлекс — на гроші. Отак люди й живуть.
Чи можуть люди з часом окультуритися? Якщо говоримо про жлобів, то я в це не вірю. Петя робить те, що його сусід Вася. У Васі є гроші, він собі купує статусні речі. Бо це ланки одного ланцюга, вони живуть як собаки Павлова. У них на більше просто бракує фантазії.
Сьогодні завдяки грошам можна багато куди проникнути. Адже бабло має первинне значення. Ти собі купиш дім. Роботу. Іспит у професора в університеті. Місце в списку. Та це вже зовсім не смішно, а сумно. Україна не фігурує в стратегічних дослідженнях і прогнозах, які проводять Сполучені Штати Америки, аж до 2030-го включно. Цю країну ніде не згадують, її ніби не існує. І просвітку не видно. Ймовірно, може щось до того часу статися, коли років зо 20 мине, але я в це не вірю. І попри всю мою повагу до людей ідеї, тих самих свободівців, все одно лінія поведінки певних представників цієї політичної сили відштовхує мене. І від них, і від Євросоюзу. А якщо відштовхують, то підштовхують ближче до іншого боку — Москви. Але я хочу бути в Євросоюзі, бо в мене там сім’я живе: дружина й син. Я щомісяця літаю в Німеччину. Проте, на жаль, не бачу руху в цьому напрямку, а цивілізація тут може бути тільки тоді, коли ми будемо з Європою. Тільки от чим ми можемо бути цікаві Євросоюзу?
Гола правда
Ми живемо в суспільстві, яке насправді є субкультурним. І ми не створюємо продукт, який можна конвертувати.
Ось що важливо: зміст, смисл, сенс. Їх треба вміти продукувати і бачити.
Бо в чому полягає робота фотографа? Передусім — показувати правду. Якою б неетичною і неестетичною вона не була. Хоч форма завжди взаємодіє зі змістом. З іншого боку, обгортка може бути красивою, та вона, вважаю, — і в фотографії не є визначальною.
Я, наприклад, не можу дозволити собі сказати щось на кшталт: ця картина — жлобська. А, може, художник мав авторський задум саме такий. А, по-друге, відображення може бути жлобським, а художник — людина талановита, яка свідомо провокує глядача. От ти й попався. Бо тема жлобства цікава для багатьох митців, зокрема й для Іллі Кабакова, який по-своєму експлуатує соцартівські мотиви. Але Кабаков живе і працює на Заході, де є попит на мистецтво.
В Україні на мистецтво сьогодні немає попиту. Відбуваються якісь незворотні процеси, в інформаційному шумі всі губляться, навіть поп-зірки масштабу Вакарчука чи Скрипки.
Починається якась інша ера, чимось іншим люди живуть. Але я ніяк не можу зрозуміти чим. Бо, мабуть, не відстежую такі речі належним чином.