Жлобологія
- Автор: Водичка Густав, Ешкилев Владимир
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Мистецька агенція «Наш Формат»
- ISBN: 978-966-97344-0-2
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Жлобологія». Краткое содержание книги:
Книга є рекомендованою для читання всім, хто вважає себе «інтелігентною людиною», «елітою нації», «душой народа», «знавцем істини», відданим адептом «масковского православія» та й, зрештою, кожному, хто хоч раз ставив собі запитання: «Чому в Україні з історією і з добробутом не склалося?».
У всіх текстах збережені особливості мовлення авторів. Уживання ненормативної лексики в окремих авторів не є самоціллю, бо дозоване і вмотивоване емоційністю розмови. Це є невід’ємною складовою діалогу і водночас відтворює авторську стилістику викладу думок. Кожен з авторів у природний для себе спосіб тлумачить певні філософські та культурологічні категорії, про які йдеться в роздумах.
Небажано читати цю книгу людям з обмеженими розумовими здібностями, спричиненими браком освіти, культури та виховання, адептам різних людиноненависницьких ідеологій, особам із ознаками політичної шизофренії та інших афективних станів, дітям до 18-ти років, а також людям із нестабільною психікою.
Якщо сформулювати характеристики жлоба, то дуже чітко таких людей описав у своїх текстах Лесь Подерв’янський. Тобто жлоб — це людина, яка займається не своєю справою. Заради збагачення. І до чого це призводить? До того, що професіоналізм щез сьогодні. У тих сферах, у яких я працюю, не можу знайти людей, чий професіоналізм не викликав би в мене зауважень.
Жлоб — це андроїд, робот, який не вміє думати. Та він цього не усвідомлює, йому б краще бути у селі трактористом, а він — у місті — депутатом. І в помічники наші властолюбці собі родичів із села понабирали. Село ж мертве в Україні. Ось і створили клани із родичів, друзів і однокласників, а професіоналізм, освіченість, грамотність для таких людей не є важливими.
Якщо слово «жлоб» уживати навіть у метафоричному сенсі, все одно жлоб є жлоб, і такими ж, напевне, були його рідні, батьки, дідусі, бабусі. Тому що це у більшості випадків недорозвинене село. Багато хто приховує, що на хуторі мама живе. Я знаю таких... поп-зірок. Вони замовчують те, що мама — на хуторі в Чернігівській області. Що це, як не жлобство?
От якось бачу, їде на 600-му мерседесі хлопчик... І він на ньому не може піднятися під гору. А на жигулях дядько — піднімається. Бо він цей тридцятилітній автомобіль відчуває вже за всі роки як свої черевики. А хлопцю — хіба що на самоскиді їздити. Його ж родич-депутат покликав... витягнув сюди, в Київ, от тільки племінник, крім гальм і газу, нічого не знає.
Хіба може людина, яка мислить на рівні свого села, вирішувати складні державні проблеми? Я маю на увазі мислення нинішніх народних обранців. У перших скликаннях серед депутатів були ж іще люди видатні й розумні: Попович, Брюховецький, Лук’яненко...
Кармінна роль
Коли не на своєму місці депутат, цей факт може обурювати — багатьох, але коли йдеться про президента, тоді це вже трагедія всього народу. Адже завдяки народу Віктор Ющенко, екс-президент України, ввійшов в історію. Йому ж не тільки українці повірили — з Україною, здавалося, була в час Помаранчевої революції світова громадськість. А він усіх обманув, не виправдав довіри, хоч нібито сповідував їхні цінності.
Ющенко, схоже, не усвідомив своєї кармічної ролі. Справді, що з того, що стільки людей з тобою, за тобою... якщо людина опинилася не на своєму місці. Якщо це не жлобство, то що?
Жлобством просякнута вся система суспільства, не лише політична. Ясна річ, її неможливо зламати так просто. Але шанс у Ющенка був. У жодного українського президента за всю історію країни не було такої народної підтримки. Він же красномовно декларував свої демократичні цінності — тільки й всього. А занапастило його... земне, речі наскрізь меркантильні. Та ж він міг принаймні спробувати скористатися своїм шансом.
У мене раніше була майстерня на Малій Житомирській. У тому ж будинку в Ющенка — двохповерхова квартира, яка й залишилася за ним. Я ж зі своєю майстернею попрощався. Раптом на мене ні з того ні з сього почалися «наїзди». Почав з’ясовувати, хто ці люди, які на мене «наїхали». Виявилося, з боку Ющенка. Одного разу я зустрів президента біля будинку й кажу: «Вікторе Андрійовичу, в мене з’явилися проблеми, хочуть забрати ось цю майстерню...» Він відповів: «Ні, не може бути, я ж казав їм не чіпати митців!» Я повірив. Нічого не змінилося, «наїзди» продовжувалися. Я вдруге підійшов до Ющенка. І даремно, його брат Петро домігся свого: тепер у тому приміщенні стоять пластикові вікна і хтось напевне там живе.
Сталінська спадщина
Так-от: повертаючись до історії, тобто до товариша Сталіна, якого всі ми ненавидимо, вважаємо тираном, деспотом і таке інше... Прошу звернути увагу, нинішні олігархи користуються тепер його здобутками, зокрема тим, що він розбудовував, — тими ж заводами, фабриками, державними стратегічними об’єктами. Багато з них були збудовані за Сталіна, і він це все одноосібно контролював, як і людей у своєму оточенні, як і населення.
Йосип Віссаріонович структурував радянське суспільство справді чітко. Заледве не половину великої країни відправив у ГУЛАГ, бо вона була зайвою, тож її — на тяжку і безоплатну роботу. Усі ж там працювали за їжу. А з тих, хто залишився, обирали приблизно так: ось ви, міські, можете бути інтелігентами — акторами, письменниками, художниками, і для вас, товариші, буде спілка — нібито творча. Безумовно, що без тих спілок жоден письменник тоді книгу видати не міг, а в художників закупок не було. Бо головним покупцем було міністерство культури. А от ти, сільський, будеш колгоспником. Понад те, у колгоспників забрано паспорти. Пригадую Сінний ринок, куди приїжджали трамваєм №2 тітки і бабусі продавати городянам сільський натурпродукт. Нині на тому місці можна натрапити хіба на перекупників.