Жлобологія
- Автор: Водичка Густав, Ешкилев Владимир
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Мистецька агенція «Наш Формат»
- ISBN: 978-966-97344-0-2
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Жлобологія». Краткое содержание книги:
Книга є рекомендованою для читання всім, хто вважає себе «інтелігентною людиною», «елітою нації», «душой народа», «знавцем істини», відданим адептом «масковского православія» та й, зрештою, кожному, хто хоч раз ставив собі запитання: «Чому в Україні з історією і з добробутом не склалося?».
У всіх текстах збережені особливості мовлення авторів. Уживання ненормативної лексики в окремих авторів не є самоціллю, бо дозоване і вмотивоване емоційністю розмови. Це є невід’ємною складовою діалогу і водночас відтворює авторську стилістику викладу думок. Кожен з авторів у природний для себе спосіб тлумачить певні філософські та культурологічні категорії, про які йдеться в роздумах.
Небажано читати цю книгу людям з обмеженими розумовими здібностями, спричиненими браком освіти, культури та виховання, адептам різних людиноненависницьких ідеологій, особам із ознаками політичної шизофренії та інших афективних станів, дітям до 18-ти років, а також людям із нестабільною психікою.
Спочатку, коли тут масово працювали західні креативні директори і топ-менеджери, наші місцеві жлоби слухали їх через вроджене «раболєпіє» перед західною людиною, європейцем, який бачив світ, сам «живе харашо», отримує вагон зелені і значить апріорі шарить в темі. Потім, з початком кризи, основна маса конкістадорів зібрала свої манатки і звалила в більш придатні для кар’єрного розвитку краї. А наші жлоби «воспрялі духом» і почали вимагати слухати їхні думки з приводу того, яка має бути реклама: «шоб понятно було і зразу було видно, шо до чого». Через це все, разом із кумедними війнами за кожну правочку в ідеї, реклама перетворилась переважно на рівень метрополітенівських листівок, якими зараз обвішані всі міста, і ці ж листівки крутяться по телевізору. Без зайвих рефлексій з боку рекламодавців. Виникає риторичне питання: чому ж така у нас погана реклама?
Проект великої людини
Мені завжди здавалось, що сучасне українське мистецтво потребує саме абсурдистського підходу. Я декілька разів наривався на серйозні проблеми, вигадуючи абсурдистські і гротескні проекти. Одного разу написав концепцію такого проекту і виклав її в Інтернеті:
10 причин встановити у Києві пам’ятник барону Енгельгардту. Відкритий лист до міністра культури України.
1) Зміна української культурної парадигми з аграрно-колгоспної, символом якої є Т. Г. Шевченко, як кріпак і через це жовчний зануда, на мілітарно-шляхетську, яку в майбутньому символізуватиме власник Шевченка, поміщик Енгельгардт.
Павло Васильович Енгельгардт (1798—1849) дворянин швейцарського походження, офіцер, позашлюбний син Василя Васильовича Енгельгардта, племінника князя Потьомкіна. З 1821 року служив ад’ютантом у фельдмаршала Олександра Римського-Корсакова, віленського губернатора. У 30 років став полковником лейб-гвардії Уланського полку. 1831 року переїхав до Петербурга, де служив ад’ютантом принца Олександра Вюртенберзького, керівником шляхів сполучення. 1832 року вийшов у відставку.
Був одружений із Софією Григорівною (1804—1875) (дівоче прізвище Готхард-Герхард), що походила з прибалтійських німців. Мав двох синів Василя та Григорія. Енгельгардти входили до четвірки найбагатших родин України. Павло Васильович успадкував від батька більше трьох мільйонів грошима, та ще кільканадцять тисяч кріпаків (тільки на Київщині 18 000). Ну, а одним із цих надцяти тисяч і був наш шановний Кобзар Т. Г.
2) Пластичність ідеї. Пам’ятник спроектований у вигляді мармурового серця з янгольськими крилами, що символізує «серце янгола», як, за однією з версій, перекладається прізвище Енгельгардт. Легендарний засновник роду Карл Бернард Енгельгардт (1159—1230) був лицарем 3-го хрестового походу за звільнення
Гробу Господнього й отримав таке прізвище за те, що врятував життя Філіппа ІІ-го Августа Французького під час облоги Акри. За іншою версією воно ще означало «Янгол-охоронець».
3) У кубічний постамент вмонтований горельєф чоловічих сідниць, посічених різками. Це символізує ставлення поміщика до Т. Г. Шевченка ще до того, як той став національним генієм, а Павло Васильович погодився його продати і таким чином подарував світу. Хоча слово «подарував» недоречне, бо рабовласник отримав за генія круглу суму грошей. Але ми все одно всі йому вдячні. Без нього б не було сформовано й оспівано нашого національного духу і нашої літератури вкупі з мистецтвом.
Без цієї досить буквальної алегорії «порки на конюшні» ніяк не обійтись. По-перше, наші націонал-демократи у брилях і вишиванках із томиками «Кобзаря» не спроможні зрозуміти нічого більш символічного за своєю природою. По-друге, ми здобудемо симпатії гомосексуалістів і лівих активістів з Могилянки і ЛГБТ-спільноти, у яких з алегоріями також усе гаразд, з огляду на їхні мистецькі проекти. Вони ж призначатимуть побачення один одному «у ягодиць» і вестимуть тужливі політкоректні дискусії про одностатеві шлюби, квір-родини, отримання грантів. Таємні представники BDSM-громади теж не залишаться байдужими до такого багатогранного символу.
4) Додатковий піар у світі для нашої країни і невичерпна тема для ЗМІ. А то стає нудно.
Наци і всілякі фашисти обмальовуватимуть пам’ятник свастиками і написами «Геть!» і/або «Жид», бо не одразу допетрають, що прізвище Енгельгардт не єврейського походження. Комуністи малюватимуть на ньому спреєм серпи і молоти, написи «Смерть буржуям», адже пам’ятник класовому ворогу.