Жлобологія
- Автор: Водичка Густав, Ешкилев Владимир
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Мистецька агенція «Наш Формат»
- ISBN: 978-966-97344-0-2
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Жлобологія». Краткое содержание книги:
Книга є рекомендованою для читання всім, хто вважає себе «інтелігентною людиною», «елітою нації», «душой народа», «знавцем істини», відданим адептом «масковского православія» та й, зрештою, кожному, хто хоч раз ставив собі запитання: «Чому в Україні з історією і з добробутом не склалося?».
У всіх текстах збережені особливості мовлення авторів. Уживання ненормативної лексики в окремих авторів не є самоціллю, бо дозоване і вмотивоване емоційністю розмови. Це є невід’ємною складовою діалогу і водночас відтворює авторську стилістику викладу думок. Кожен з авторів у природний для себе спосіб тлумачить певні філософські та культурологічні категорії, про які йдеться в роздумах.
Небажано читати цю книгу людям з обмеженими розумовими здібностями, спричиненими браком освіти, культури та виховання, адептам різних людиноненависницьких ідеологій, особам із ознаками політичної шизофренії та інших афективних станів, дітям до 18-ти років, а також людям із нестабільною психікою.
На одній з перших виставок жлоб-арту, де я брав участь, в галерею зайшли два попи, що моніторили територію навколо. Експозиція була вже готова, але виставка ще не відкрилась. Вони були шалено обурені багатьма роботами, зокрема вимагали зняти і мій диптих «ЦеМент», триптих E.L.E.C.T.R.O і роботу «КиївПасТранс». Мотивування були в рамках звичайної попівської риторики: «сатанізм», «срамниє мєста показивают, а тут паства ходить» і «міліціонери ето власть, а ви протів власті, что убітимі іх показиваєтє, мозгі у ніх вилєтєлі, а ми с властью дружим і нє нада нам і паствє нашей, што тут ходіт, на такое бєзобразіє уродлівоє смотреть тут через дорогу». Якось так. Тоді я вперше зіткнувся з цензурою у виставковому просторі. В результаті компромісу з галеристами і запрошеними поважними людьми був знайдений дивний вихід з положення. Бо галерея державна, і «можуть бути проблеми». Дві роботи були зняті, а на решті заклеєні паперовим скотчем хрест-навхрест статеві органи і ненормативна лексика. Як було сказано — не треба дратувати гусей. І це — після всього, що було в світовому мистецтві, після всіх скандалів і провокацій. Київ, Україна, початок 2011-го року. Так почалася моя спільна робота з Союзом Вольних Художників «Воля або Смерть».
Дилетантизм і жлобство
Я час від часу думаю, що ті жлоб-дєла, що відбуваються у нас на різних рівнях, розташовані в одній площині: дилетант — професіонал. Жлоб — це дилетант, який намагається нав’язати професіоналам свою точку зору. Це далеко не «блискучий дилетант» епохи Відродження чи Просвітництва, який з легкістю брався за опанування різних мистецтв і наук, маючи одну або декілька освіт в різних галузях, що не стосуються його прямої діяльності. Це вже його пряма заскорузла протилежність. Це стосується не тільки мистецтва, політики або економіки.
Візьмемо для прикладу рекламний бізнес, де я працював арт-директором і креативним директором більш ніж кілька років. Отож, є команда людей, які створюють рекламну продукцію, починаючи від стратегії, телевізійних і радіо-роликів, білбордів, сітілайтів і закінчуючи малими формами. Це люди переважно досвідчені і створили вже десятки, а то й сотні кампаній, отримали купу призів, набрались досвіду у західних креативних директорів, під керівництвом яких працювали. Тобто у людей є професійна планка, нижче якої падати не можна. Внутрішні і зовнішні критерії майстерності. Тут працює все: і досвідченість, і аналітика (свіжої інформації з усього світу). Звичайно, що наш локальний ринок і його закони враховуються. Те, що для китайця цукор, то для німця смерть. У нас не діє багато західних правил і навпаки. Так ось... Приходить замовник, який має бюджет і бажання, умовно кажучи, розкрутити свій бренд. І з чим ми одразу стикаємось? З недовірою до нас, до того, що команда професіоналів зробить якісний продукт, що підніме продажі. Вмикається ось це, абсолютно дилетантське «так люди ж не зрозуміють», «це дуже складно, я сам ледве зрозумів, а коли показав прибиральниці тьоті Галі, то вона теж не в’їхала. І наш водій Петро Іванович ні фіга не в’їхав», «а-а, це дуже радикально, те, що ви пропонуєте» і т. ін. Те, що водій — не цільова аудиторія цих мобільних телефонів, нікого не бентежить. Головне, щоб було зрозуміло і... посередньо. Коли є планка — зробити посередньо, як правило, то в результаті маси каструвальних правок такі замовники перетворюють ідею на рідкий аморфний кал. І тільки якщо планка піднята до найвищого рівня, можна зробити достойну роботу. Так в усіх сферах діяльності.
Часто художники скаржаться на те, що у нас публіка не цінує їхніх творів. Не купує у них роботи за якісь пристойні гроші. Гаразд, мистецькі твори залишимо колекціонерам, кураторам і музеям. Продати картину, інсталяцію, відео можна вкрай рідко, але це можливо, питання в іншому: кому і за які гроші? І тут, у рекламі, така ж ситуація. Від ідеї залежать успішні продажі всього того лайна, що виробляє його контора, а він досі не вдуплив, за що з нього хочуть гроші. «За ідею? Та не смішіть! Я і сам таких ідей напридумувати можу. Ось ми всім відділом зібрались і наштормили... Навалились на креатив, понімаєш!» А там — «брєд» сивої кобили і «всьо мімо каси», «кріатів» на рівні початку 90-х.