Лісом, небом, водою. Книга 1. Лисий

Леля, як завжди, ніби прочитала його думки.

— Вони бояться ступи, — тихо промовила вона. — Тому справа їх немає.

Чому справа, коли зліва, подумав Лисий. І тут же зрозумів, що раз вони стоять спиною одне до одного, то Лелин правий бік — біля ступи, як і його лівий бік. А це означало, що їй захищатися важче — адже палаш у неї в правій руці, а нападають на неї весь час зліва.

Тепер ясно, чому на них не напали, поки вони сміялися — у Лисого за спиною була ступа, а у Лелі — мітла. Зрештою, перший напад стався там, де була мітла. Вона захистила, але стало зрозуміло, що її пацюки бояться значно менше, ніж ступи.

Після падіння Лелі мітла валялася під ногами. Лисий, не втрачаючи з виду пацюків, повільно нахилився, поклав на землю арбалет і взяв мітлу.

— Тримай, — передав він її Лелі. — Вона захищає.

— Знаю, — відповіла дівчинка. — Хай буде у тебе.

— Ні, візьми в ліву руку. Швидше!

І щойно Леля забрала у нього мітлу, знову двічі командним голосом прокричав той самий пацюк, що й раніше. Цього разу на Лисого полетіло одразу троє тварюк.

Він страшенно ризикував. Якщо не встигне, один із трьох пацюків ввіп'ється зубами в нього або — ще гірше — Лелі в потилицю. Але часу на роздуми не було. Просто стояти й чекати наступної атаки — безглуздо й безнадійно.

Лисий різко нахилився, підхопив лівою рукою рогач і швидко, але плавно, щоб не перекинути ступу й не скинути її з рогача, розвернув усю конструкцію назустріч звірам. Одразу двоє пацюків врізалося в ступу, а третього він зловив на шаблю. Ті двоє заверещали, наче потрапили в вогонь, упали на землю й боком, скиглячи й шкандибаючи, кинулися навтьоки. Решта пацюків також не на жарт перелякалися. Вони дружно вискнули й відскочили назад, ніби чекали, що ступа далі полетить на них. Навіть вожак відскочив на півметра.

Але найгірша доля чекала на одного з тих пацюків, що стрибнули на Лелю. Не знаючи, що задумав Лисий, вона повторила його нещодавній прийом. Хлопець цього не бачив, але, схоже, вона палашем перекинула через себе одного з нападників. Той пролетів над головою Лисого і впав прямо в ступу.

Ступа шалено затіпалася й засмикалася. Лисий не відчував ваги пацюка, але ступа, схоже, не просто відчувала, а з останніх сил обурювалася. Було враження, що якби не рогач, вона б зараз полетіла світ за очі.

Однак вона не полетіла. Вона різко смикнулася вниз, аж Лисий ледь утримав рогач у руці, а потім відразу вгору, і знову вниз. Обвуглений, аж чорний клубок вилетів з неї й гепнувся на землю просто перед вожаком пацюків. У того дибки стала сіра щетина й хвіст задрався до неба. Потім головний собачий пацюк панічно заверещав і кинувся тікати. За ним з очманілим лементом понеслася решта зграї.