Лісом, небом, водою. Книга 1. Лисий

Вирушили рано-вранці. Трава матово світилася важкою росою, черевики змокли вже через п'ять хвилин. Попереду йшов Лисий зі ступою на рогачі, за ним Леля з арбалетом напоготові. Інженер іти з ними відмовився. По-перше, як він пояснив, мав дуже багато роботи по своєму господарству, по-друге, знову ж таки за його словами, все одно в Руїні вже нічого корисного знайти неможливо, а по-третє, небезпек там уже не так багато, щоб він був потрібен.

Лисий не міг йому не вірити, і сперечатися не став, бо хоч і довіряв тепер обом — Інженерові та Лелі — більше, ніж міг собі раніше уявити, але сказав їм усе ж таки не все. А не сказавши всього, сперечатися було важко: тут уже тільки начувайся — будь-якої миті можна ляпнути зайве слово.

Спочатку йшли Інженеровою стежиною — до струмка з чистою водою. Там наповнили баклажки й помилися — по черзі, щоб не прозівати несподівану небезпеку, та й щоб не заважати одне одному.

Далі стежки не було. Йти стало важче — раз у раз доводилося обходити звалища каміння. У цих звалищах, якщо вірити старому, чаїлося найбільше небезпек. Там мешкали отруйні змії та павуки, можна було також натрапити на собачих пацюків. Один пацюк не страшний — його можна встигнути підстрелити, але зі зграєю їм не впоратися.

Інженер (другий Інженер) попереджав, що ці тварюки вміють несподівано й високо стрибати. А перший Інженер про цих потвор навіть не згадував. Лисий ніяк не міг придумати, як називати двох старих. І той Інженер, і той. Навіть «перший — другий» не дуже підходило, бо той, що був першим у житті Лисого, насправді, схоже, виявлявся другим…

Скоро трава висохла, висохли й черевики, й мокре після купання волосся. Дерева траплялися все рідше. Вони йшли майже відкритим простором, і від цього почувалися страшенно незатишно. Для лісових людей відкритий простір — це як остання парта для відмінника. Почуття небезпеки Лисого не відвідувало, було просто страшно.

Користуватися ступою вони вирішили тільки за якихось крайніх обставин. Якщо над лісом літати було більш-менш безпечно, то тут, де небо нічим не сховане від погляду, можна привернути до себе непотрібну увагу.

Правда, Інженер казав, що зараз у Руїні майже ніхто не живе, але казав він це не дуже впевненим голосом. До того ж Лисий відчував, що після останнього свого польоту він не скоро наважиться знову залізти в ступу.

Вони зробили черговий зигзаг і з-за височенної купи каміння побачили пласкі шари зеленавого диму. Туди йти було не можна. Власне, єдина можлива дорога вела саме до цих непорушних хмаринок. Довелося повертатися й шукати довшу, але безпечнішу дорогу. Інженер попереджав їх, що ці хмарини треба обходити десятою дорогою — до того ж обходити тихо.