Чужі скелети
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: KM Publishing
- ISBN: 978-966-424-232-2
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Чужі скелети». Краткое содержание книги:
Штовхнуло.
Вчепилося в руку, яка стискала пістолет.
Рука смикнулася.
Палець, так і не прибраний зі спуску, натиснув сильніше.
Запобіжник знятий.
Постріл злився з криками — жіночими та чоловічим: зойкнувши, Олег Родіонов поточився, хитнувся назад, сперся спиною об стіну і по стіні сповз на підлогу.
Футболка камуфляжними візерунками пофарбувалася спереду, на животі, в темно-червоний колір.
Промазати з такої відстані не змогла б навіть дитина.
Антон розтиснув руку — пістолет з гуркотом упав на підлогу.
— ЗАМОВКНІТЬ! — рявкнув він — і, на подив, стало тихо.
Спів пташок через прочинену кватирку. Стогін пораненого на підлозі.
Ну, ось і приїхали.
— Тихо, — промовив Антон Сахновський радше сам до себе, ніж до присутніх. Тоді повернувся, аби подивитися на винуватицю того, що сталося. Невисока худа дівчина, з одягу — шорти і тоненька майка, під майкою — нічого, крім пишних, як на таку худорляву фігуру, нічим не стриманих грудей. Оксана безсило опустила руки, зробила кілька кроків назад, ще не до кінця розуміючи, що сталося — а тоді рвучко кинулася до пораненого.
Сахновський зупинив її з льоту. Дівчина рвонулася — та чоловік міцно стиснув обійми.
— Убив! УБИВ! — вигукнула вона.
— Спокійно! — гаркнув Антон у відповідь. — Тихо стій!
Дівчина звивалася, і втримати її щосекунди ставало дедалі важче. Та наспіла допомога — Юлія Гараніна дуже вчасно вийшла з шоку, скочила на рівні ноги, підбігла до Антона, вивільнила дівчину з його рук, аби стиснути її самій. Сили в неї було менше, ніж у чоловіка, зате діяла жінка щодо дівчини рішучіше — розвернула до себе, ляснула по обличчю раз, потім — другий, ще, ще, ще.
— Досить! — крикнув Антон — голова Оксани моталася від ляпасів у різні боки, мов голова ганчір’яної ляльки.
— Досить! — несподівано попросилася і дівчина. Це подіяло: Юлія перестала її бити, відтак міцно притисла до себе.
— Вибач… Пробач, дівчинко… Я…
— Все гаразд… Нормально… Ви Юля… Ви маєте право… — Оксана зарилася обличчям в груди жінки — сягала Гараніній головою нижче плеча. Тільки тепер Антон звернув увагу на її невисокий зріст.
— Ні на що я не маю права… Дівчинко, тобі дісталося…
— Давайте потім, ага? — Сахновський отямився остаточно. — Тут поранений. Я лікар. Треба щось діяти.
Юлія розтиснула обійми. Тепер на Антона дивилося дві пари жіночих очей. У обох відбивався переляк.
— Я не хотіла… Я побачила вас… у вікні… Знадвору… Ви націлили на Олега пістолет…
— Та ясно, що не хотіла. Це я не стримався, — Антон закусив губу. — Хіба не чула, про що тут говорилося? Надворі що робила?
— Колеса проколола, — просто призналася Оксана.
— Чиї?
— Вашої машини.
Антон і Юлія перезирнулися.
— Для чого?
— Олег сказав… Вибралася через вікно… Я вмію так, щоб не бачили… Ви б за нами не погналися…
— Ви збиралися, значить, тікати… Далеко?
Оксана знизала плечима.
— Не знаю… Ви ж нас знайшли…
— Нічого дурнішого я ще в світі не чув, — роздратовано мовив Сахновський. — А мені пацієнти, бувало, такого нагородять… Так, з умістом ваших голів потім з’ясовуватимемо. Якщо не треба буде, звичайно, Кравцова викликати…
— Не треба, — поспішно відповіла Гараніна. — Ти глянеш на рану чи так і стоятимеш?
Справді, як на хірурга Сахновський надто довго не поспішав підійти до несподіваного пацієнта.
Наблизившись до Олега, він присів, обережно прибрав його закривавлену руку від рани. Тоді підняв на хлопця очі.
— Болить?
— Терпимо.
— Молодець. Тільки героїзм твій тут нікому не цікавий. Повернутися можеш?
— Куди?
— На бік. На будь-який, давай, обережно.
Допомагаючи пораненому, Антон поклав його на правий бік, зазирнув за спину.
— Погано.
— Що погано? — простогнав Родіонов, тяжко дихаючи.
— Взагалі — все. А конкретно — куля сидить у тебе в пузі. Навиліт не пройшла.
— Що це означає? — запитала Гараніна, машинально притискаючи до себе Оксану.
— Що взагалі означає поранення в живіт? — роздратовано буркнув Антон. — Діставати кулю ось так, просто тут — він стече кров’ю. Везти в лікарню нема на чому — колеса, як ти чула, проколоті.
— Там, за будинком, «Нива»… — вичавив Олег разом зі стогоном.
— І куди ми на «Ниві» твоїй зайдемо? Закон такий є: вогнепальна рана — лікар доповідає міліції. Доведеться пояснювати, що тут сталося. А головне — чому все це сталося. Комусь із присутніх це треба?
— Ви не здасте нас міліції? — обережно запитала Оксана.