Чужі скелети

Зупинившись поруч із будинком, Антон Сахновський чи не вперше за час їхньої подорожі розгубився.

Він думав, як усе повинно статися в ідеалі. Приїхали вони, вийшов до них Олег Родіонов. Вони назвалися.

Олег почав нервувати — все ж таки справа серйозна. Формально він злочин скоїв, не так важливо, хто жертва. Може, він навіть вийшов би з рушницею. Але в такому разі Антон мав намір діяти з психологічним розрахунком: демонстративно покласти пістолет на траву, підняти руки і запропонувати Родіонову просто поговорити. Він сподівався усе пояснити хлопцеві, пообіцяти — більше вони не приїдуть, не потурбують його спокою ніколи, а з часом йому та Оксані взагалі не треба буде ховатися…

Але до незваних гостей ніхто не вийшов.

їх ніхто не зустрічав. Ані дружньо, ані вороже — ніяк.

Пахло глицею. Співали лісові пташки.

Тиша. Спокій і тиша.

Ставши на місці, Сахновський покрутив головою, міркуючи, як діяти далі. Юлія хотіла йти до будинку, та Антон жестом зупинив її, похитав головою — не тепер. Зігнувши правицю в лікті та тримаючи пістолет перед собою, сам собі при цьому нагадуючи ковбоя або крутого Вокера, лікар посунув круж будинку, дослухаючись до лісовою тиші. З тильного боку хати побачив дерев’яний дашок, під яким стояли ясла з дерева, повні свіжого сіна. Копиця маячила тут-таки, трошки в глибині двору, під широким брезентовим тентом.

Ясно. Сюди приходять лісові мешканці — тут їхній харчоблок, констатував Антон.

Трохи далі, прихована копицею, стояла старенька, але помітно доглянута «Нива».

А на цьому наш лісничий їздить, відзначив Сахновський, і ця думка потягнула за собою наступну — машина тут, значить, і хазяїн її недалеко відійшов.

Якщо взагалі відійшов.

Співали пташки. Пахло глицею. Спекотний день вступав у свої права дедалі впевненіше, починало парити. Від густої трави під ногами тягнуло важким п’янким духом.

Зробивши ще пару кроків уздовж задньої стіни будинку, Антон раптом зупинився.

Вікна. Куди вони виходять — вікна?

Одне — просто в бік лісовою дороги, звідки приїхала їхня машина.

Тут тихо. Дуже тихо. Наближення будь-якого транспорту чути не те щоб здалеку, але на підступах до будинку почути гудіння мотору можна. Якщо ти переховуєшся, особливо — в світлі останніх подій, коли тебе можуть шукати навіть просто так — для поговорити, слух у тебе напружений.

Хто сказав, що Олег Родіонов не чув наближення машини?

Сахновський думав так уже на ходу — він швидко йшов, мало не біг до ґанку, збираючись застерегти Юлію від поспішних дій і постукати в двері самому.

Пізно.

Перед будинком Юлії не було. Двері відчинені.

— Юлю! — вигукнув Антон, міцніше стискаючи пістолет. — Юлько! — а тоді: — Олеже! Родіонов, Олеже! Ти тут?