Беладонна. Любовний роман 20-х років
- Автор: Донченко Олесь Васильевич, Ванченко Петро
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-268-4
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Беладонна. Любовний роман 20-х років». Краткое содержание книги:
— Тільки те, що негаразд залишати дитину саму в помешканні на цілу ніч.
— По-перше, не на цілу ніч, а лише на вечір, коли мені потрібно було бути на засіданні.
— Та мені байдуже, хоч би тобі слід було їхати до самого Харкова. Але на той час ти міг би попрохати якусь жінку, щоб була з Талею.
— Жінку, то жінку, але при чому тут Харків?
— Я так, між іншим. Бували ж у тебе відрядження до Харкова. Чому ж не могло бути в тебе подібних засідань?
— Ти не фантазуй, будь ласка. На таких самих підставах я міг би зробити й тобі закид.
— Запевняю тебе, що якби це була не фантазія, а факт, мені однаково байдуже, але за це, що ти залишав Талю саму, я ладна тобі горло перегризти.
— Може, тільки через те, що сверблять зуби. Іншої причини я не бачу. А взагалі я бачу, що ти зробилась сварлива баба. Скажи просто, якщо моя присутність тебе нервує, я не буду докучати.
— Як хочеш, мені байдуже.
— З якого це часу в тебе така байдужність? Чи не відтоді, як почала просвіщатись у композиторів?
— З того часу як ти повернувся до свого принципу, що все добре, що добре приховане.
— Я нічого не збираюсь таїти від тебе. Я розмовляв із тобою про все, коли взагалі розмовлялось, коли можна було з тобою розмовляти.
— Ну й добре. Розмовляти ні про що й ні для чого. Тільки знай, що я дуже довго вже мовчу.
— Ні, мені здається, що ти надто багато вже говориш.
— Зате ж бо ти зовсім нічого не говориш. Дивись!
— Дивись краще за собою, а мені дай спокій.
— Як схочеш, — апатично промовила Ганна.
Не діждавшись навіть обіду, Нік виїхав до міста.
Ганна посміхнулась. Зовсім так, як у зразковій родині: сварки, апатія. Вона входить у норму.
Заговоривши про Ніка, Володимир обурився:
— Я все ж був кращої думки про його. Стільки жовчі, що мені просто ніяково було за його самого.
Ганна відчула образу за Ніка.
— Я не знаю, що з ним сталось. Досі я його таким не бачила. Щось у нього нове ворухнулось. Але що — не добрати мені довіку. Ми посварились. Не ради принципу, ні, а просто так, як ото свариться горливе подружжя, знічев'я. Я сама себе не впізнаю. Просто, мабуть, стара вже стала.
— Не думаю.
— А уявіть собі, що я навіть перестала його ревнувати, — промовила Ганна по хвилі задуми, — хотілося б замкнутися в себе, в свої хатні обов'язки, бути зразковою матір'ю.
— Ой, ой, Ганно Павлівно! Що це з вами? Недавно ж вас лякала перспектива куховарки, а тепер ви з цим погоджуєтесь? Просто у вас реакція, а може, й розчарування. Іменно розчарування. Ви не любите свого чоловіка так само, як не любить і він вас. У вас є лише інерція спільного життя, але жодної спільності. Ви давно вже пересіли в різні човни, і кожний з вас пливе самостійно, але, маючи на оці один одного, ви ще думаєте про спільність.
— Може, ви до деякої міри й праві, але не забувайте, що у нас є спільна донька, яку ми обоє любимо і яка нас так само любить. Я його можу ненавидіти за те, що раніш не добачала, але мушу шанувати в ньому Талиного батька й свою молодість… Так само я не думаю, щоб він уже дійшов до того, щоб міг легко мене зректися.
— Будьте певні, що зречеться за першої-ліпшої нагоди. Він практик. Він не буде вклонятися минулим пережиткам. Егоїстичнішої людини я не зустрічав. Він тоді так поставився до мене, ніби він цар і бог усього живого.
— Я ж вам кажу, що не знаю, що з ним сталося тоді. Він зовсім не така черства людина, як вам здається. Він так само з охотою слухає музику, любить і цінує її. Це тепер йому запала idée fixe.
— Хай так. Він був такий, а став інший. Це ви самі зазначаєте. Минуле ж — це не життя. Хай мертві ховають мертвих.
— А що ж я маю робити? Я до того вже знесиліла, що не хочеться ворухнути й пальцем. Та, власне, за що можна змагатися! Скажіть, чи зустрічали ви десь родину, яка б не дійшла кінець-кінцем до буднів, сварок, зради… Це врешті — закон, і тому я так покірливо приймаю свою долю.
Володимир гірко посміхнувся.
— Як легко можуть люди офірувати себе на передчасну смерть. І кому потрібна ця офіра? Думаєте, доньці вашій? Вона виховується і виховується без вас. Будьте певні, що на Талю мають більший вплив школа й товариші, ніж ви. У неї тверезіший погляд. Вона захоплюється всім і всіма, а ви хочете заховатись у шкаралупу родинних буднів.
— Виходить, що мені треба зайнятись фліртом?
— Зовсім я цього не кажу, хоч і в флірті є своєрідне життя.