Беладонна. Любовний роман 20-х років
- Автор: Донченко Олесь Васильевич, Ванченко Петро
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-268-4
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Беладонна. Любовний роман 20-х років». Краткое содержание книги:
Звичайно, Мавка — то була вона, Таля, Лісовик — її любий татусь. Десь у цій лісовій родині мала бути й мати, але Таля не домислювалась. Вона, не змиливши очей, дивилась зачарованим поглядом на Володимира. Він був прекрасний юнак і музика — Лукаш.
— Ну, як вам подобається? — запитав Володимир, наблизившись до Талі.
Таля вся зашарілась і не змогла нічого промовити.
— Ах ти ж, Мавочко! — поплескав Володимир по щоці її. — Ну, ходім до Ганни Павлівни, вона там сумує без нас.
І Таля вже йшла лісом поруч із Володимиром, вся осяяна якимось внутрішнім світом. Вони — Мавка й Лукаш.
Тепер Ганна була одверта з Володимиром. Лише він відійшов учора, як вона вже каялась за свою легковажність, вона відчула себе обеззброєною й безбарвною, їй прикро було залишатися з думкою, що у Володимира складеться враження про неї, як про людину черству й обмежену.
— Це правда, — погодився Володимир. — Після вчорашнього у мене справді склалося враження, що всі ваші стремління сягають не далі затишного родинного вогнища з самоваром та смачними стравами. Не любивши чоловіка, ви будете увесь вік йому ревно послуговувати, щоб бува, боронь боже, не порушити букви вашої зашкарублої моралі. Ні, це не життя, а якийсь архів. Я твердо вирішив був відійти й не заважати вашому добробутові.
— Я це відчула. Я навіть не певна була, що ви прийдете після мого листа. Коли б це та вчорашня «я», та була відокремлена від мене, я б її сьогодні здорово випалкувала б. Просто я вагалася припустити, що ви хороший. Нік же теж був колись хороший.
Скоро Володимир і Ганна взаємно виправдались і повеселішали.
Володимир розгорнув арію, яку недавно закінчив, і, проспівавши її, Ганна була в захваті від музики, а Володимир від її виконання.
Високі ноти Ганна брала так вільно й стільки почуття вкладала в благання й сум Мавки, що Володимир не перечив би, якби така артистка виконувала його оперу на сцені. Звичайно, це було лише настроєве почуття, що вона, Ганна, черства, а взагалі вона йому багато допомагала своїм виконанням і своїми зауваженнями в роботі.
— Ні! Мені прикро було б розійтися з вами, — закінчив він довгий монолог.
— Виходить, що ми таки потрібні одне для одного.
— Безперечно! Я сказав би, що в самій присутності одного біля одного є якийсь цілющий вплив. Знаєте, коли мені найвільніше писалося? Тоді, як ви сиділи в моїй кімнаті така сумна. Отоді я відчув біль польової русалки! Пам’ятаєте?
— Пам’ятаю, — промовила тихо Ганна й відчула, ніби давній біль знову повернувся до неї. Чомусь подумала, що тоді вона поховала кращу молоду половину себе. Умерла жартівлива русалка Ганнуся.
— Навіть коли ви пішли, у мене ще довго було враження, що біля мене лишився хтось близький.
Ганна подумала: їй приємно буде навідуватись до Володимирової кімнати, як на свіжу могилу близької їй істоти.
Ганна призвичаїлась відвідувати Володимира і навіть полюбила свій куток у плетеному кріслі за роялем. У цьому кутку вона слухала музику, звідси подавала репліки. За роялем їй не видно було Володимира, і в цьому була вигода від куточка, вона могла безконтрольно заглиблюватись у свої думки. Іноді вона читала, іноді переглядала ноти. Часто при ній Володимир компонував, і Ганна прислухалась до невиразних акордів, силкуючись збагнути його задум. Часто на тлі тих акордів Ганна плела узори власних мелодій. Бувало, що Володимир заходив за рояль, брав Ганнину руку й мовчки задивлявся на неї. Ганна так само любила дивитися в його глибокі сині очі. В них відсвічувала і буйна стихія моря, і ніжність волошок. Ганна гладила рукою його русяве мяке волосся, й це звичайно призводило до того, що Володимир дико поривався до неї, стискуючи її в своїх обіймах, але новий попередливий дотик Ганниної руки — і лапи звіра слабішають. Ганна любила гратися з тією стихією й разом боялася її. Вона ніколи не була певна, що переможе.
Так минав час, минуло кілька субот. Нік не приїздив. Ганну це не турбувало. Так було спокійніше. Вона певна була, що в одну з ближчих субот він таки прибуде. Не могло того статись, щоб Нік дійшов до думки надовго занехаяти родину.
І раптом поштою вона одержує гроші. На звороті переказу Нік пише, що має відпустку і їде в Крим лікуватися.
Більшої образи Ганна не могла сподіватися. Мавши родину й дачу, їхати в Крим лікуватися? І не попрощатись? Невже вона й Таля менше важать за ту потаскуху, з якою він, напевне, повіявся?!