Людина, що знайшла своє обличчя
- Автор: Бєляєв Олександр Романович
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- Переводчик: Григорий Г. Кулинич
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Людина, що знайшла своє обличчя». Краткое содержание книги:
— Більше немає. Все! — сказав Тоніо. Щоранку він угощав Піпа рештками сніданку.
Піп уривисто загавкав, схопився і почав стрибати біля Престо. Він кликав на прогулянку. Це був на диво тямущий пес. Піп любив уранці, після сніданку, ходити з Престо до Ізумрудного озера. Тоніо закидав вудочки, а Піп впивався очима в поплавок. Він скавчав і починав тремтіти, коли риба клювала. Перша здобич діставалась йому. Іноді Престо носив спійману рибу до найближчого гарячого гейзера і, опустивши сітку в кип’яток, варив, готуючи собі другий сніданок. Піп несхвально ставився до цієї витівки: він не міг перемогти страху перед гейзером, який клекоче, шипить, дихає парою, і не підходив близько.
Престо глянув на Ізумрудне озеро, на синіючі вдалині гори, потім на книгу та записну книжку і, нарешті, на білий будинок сторожа. Вікна і двері були відчинені. Еллен ще не прибирала його кімнату.
— Ні, Піп, сьогодні я не піду з тобою гуляти. Ляжу отут під сосною і дивитимусь на небо, — сказав Престо.
Піп шумно зітхнув. Він знав звички Престо: якщо вже той ліг під сосною, то все: нікуди він не піде. Пропала ранкова прогулянка.
А Тоніо Престо, на невдоволення чотириногого друга, часто годинами лежав під сосною. Після незвичайних турбот і хвилювань останнього часу він потребував відпочинку, хоч приїхав сюди і не для того, щоб відпочивати.
Особливо сум’ятними були останні дні перед прощальною вечерею, яка дуже запам’яталася всім її учасникам.
Ще під час судового процесу до Престо зверталися найвидатніші юристи Америки, пропонуючи свою допомогу. Бути на суді офіціальними представниками в звичайному порядку вони не могли: для цього потрібне було нотаріальне доручення, Престо ж перебував у становищі недієздатного. Суд не прийняв би такого доручення. Тому адвокати пропонували тільки неофіціальний, закулісний вплив на чиновників і суддів. Найкращим способом цього впливу були гроші й особисті зв’язки адвокатів. А саме грошей Престо й був позбавлений, — принаймні не міг розпоряджатися ними, — на його майно було накладено арешт. Видатні адвокати мали власні гроші, могли й позичити. Їх витрат на негласний вплив не можна було врахувати. І вони могли подати дуті рахунки. Притому за риск вони вимагали від Престо величезних гонорарів. Престо вагався.
За кілька днів до пам’ятної вечері його відвідав особистий секретар і помічник знаменитого нью-йоркського адвоката Пірса. Пірс був колись членом Верховного суду, але потім змінив свою почесну посаду на більш прибуткову, перейшовши до адвокатури. Він вважався найвидатнішим юристом-законознавцем країни. Головне ж, у нього збереглись особисті зв’язки з визначними судовими діячами, йому не треба було зазивати клієнтів — вони самі йшли до нього. Але Пірс приймав справи тільки про мільйонні позови та спадщини, причому більшість цих справ доручав своїм численним помічникам. Це було широко поставлене комерційне підприємство, і Пірс швидко нажив собі величезне багатство. І ось знаменитий адвокат прислав свого посла до Престо, нібито зацікавившись казусною справою. А втім, це не перешкодило Пірсу поставити Престо такі умови, які Тоніо в душі назвав грабіжницькими, його майно повинно було розтанути мало не на половину. Кілька днів Престо вів переговори з представником Пірса, який ішов тільки на незначні поступки. Зовсім знесилений спритністю адвоката, Престо був змушений прийняти всі умови і підписатися під найрізноманітнішими зобов’язаннями, аж до вексельних. Що робити? Вовчий закон: на пораненого накидається вся зграя. Пірс іще благородніший, ніж інші: дещо залишає і Престо. До того ж справа тепер у надійних руках. Того, що зробить Пірс, не зробить жоден адвокат у Штатах; кажуть, не було ще випадку, щоб Пірс програв процес, за який він узявся.»
Тепер Престо міг займатись іншою, не менш важливою справою, для якої треба було залишитися на самоті.
Доктор Цорн перед початком лікування казав Престо:
— Ви ще не бачили свого справжнього обличчя, такого, яким воно мало бути, коли б хвороба з дитинства не спотворила вас.
Престо побачив своє справжнє фізичне обличчя, але до цього обличчя не підходила тепер манера гри потвори Престо, як не підходив старий костюмчик карлика новому тілу. Нове обличчя, нове тіло вимагали й нового внутрішнього змісту, нової мети в житті, нових прийомів творчості в мистецтві. В цьому Престо пересвідчився після розмови з Пітчем, Геддою Люкс та іншими. Питання виявилося складнішим, ніж він чекав. До нового фізичного обличчя йому треба було знайти і нове обличчя артиста, новий репертуар, нові ролі. Над цим треба було серйозно подумати, думки вимагають зосередженості, а по-справжньому зосередитись можна тільки на самоті.