Останній пророк
- Автор: Мосендз Леонід
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Либідь
- ISBN: 978-966-06-0778-1
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Останній пророк». Краткое содержание книги:
Для широкого кола читачів.
Коли судити з поезій, друкованих в ЛНВістнику (до 1932 р.) і «Вістнику» (починаючи з 1933 р.), на кінець двадцятих і початок тридцятих років припадає розцвіт літературної творчости Леоніда Мосендза як поета. Захопившися формою сонета, що відповідала прецизійній та організованій вдачі Мосендза і його стислому спрямуванню науковця («Улюблений мій — різьблений сонет… Обчислений і точний, як бреґет… Покірний зовам кожного нюансу» — вірш «Сонет сонету»), Мосендз дає тоді низку досконалих формально і змістово сонетів. Першою його більшою річчю в тому напрямі був написаний 1933 року вінок сонетів «Юнацька весна», присвячений Праматері Роду (надрукований у квітневій книжці «Вістника» за 1934 рік). До розвинутого у «Юнацькій весні» мотиву —
Мосендз повернеться згодом, уже під час другої еміґрації, 1946 року, у Зеефельді в Тиролі, у поемі-спогаді про «Волинський рік», присвяченій доньці Марійці на пригадку, що
Цього ж самого — 1933 року — під час перебування у Братиславі закінчив Мосендз працю над своєю ліричною поемою «Вічний корабель», перші уривки з якої читав ще на літературному вечорі 1924 року і над якою працював майже цілих десять років. Присвячена поема А. Б. Л-ій (Аллі Лисянській), доньці професора УГА Бориса Лисянського, в домі якого в Німбурку біля Подєбрад Мосендз часто перебував. Алла Лисянська була авторкою багатьох дружніх карикатур на Мосендза, й вона теж зробила обкладинку для першого видання Мосендзової повісти «Засів». Поема «Вічний корабель» була надрукована в 10-й книзі львівського «Вістника»(за жовтень 1933 р.).
Відбувається дія цієї драматичної поеми Леоніда Мосендза у Фляндрії, в місті Брюґґе, наприкінці 16-го віку «після замордування Вільгельма Оранського, правителя свобідних Нідерляндів, прозваного Мовчазним (1533–1584)». Поставивши як мотто над поемою слова із твору Шарля де Костера «Уленшпіґель» — «Попіл спалених тисне мені в грудях», Мосендз розвинув у ній проблему, що хвилювала його в усій його творчості: боротьби з наїзником і права на вихід борців і їх родин на еміґрацію. Герой поеми Ганс ван Лоос в обличчі кривавого наїзду еспанців зрікається думки про дальшу боротьбу і готується покидати рідне місто і Фляндрію разом із усім родом і населенням міста Брюґґе і шукати за океаном нової вільної і безпечної вже від ворогів вітчизни:
Переконавши батьків міста в доцільності великого ісходу за море, Ганс ван Лоос зустрічається із рішучим спротивом власної ж дружини і дітей. Всі вони відмовляються лишати «край батьківських могил», міняти стару вітчизну на нову, готові не тільки до нового бою з наїзником, але й до певної смерти в обороні рідної землі. Залишає місто сам батько Ганс ван Лоос із сином Класом та горсткою таких же зневірених, як і він, шукачів нової батьківщини. Прокляті рідними дітьми, що лягли під ворожими мечами на стінах Брюґґе і на фляндрських полях, Ганс і його супутники збиваються на морі із шляху і примарою Вічного корабля починають свій довічний рейс по океані часу, не добиваючися ні пристані, ні нової вітчизни, ні навіть смерти-спокою в морській глибині.
До трагічної теми покидання батьківщини, пережитої протягом довгих років, ще з часу виходу з армією УНР з України, і висловленої у прокляттях дівочої і юнакової постатей в поемі «Вічний корабель», до болючої проблеми права переможених на нову вітчизну вертався Мосендз у багатьох своїх поетичних і прозових творах. Яскравий, хвилюючий і неповторний вислів цієї безупинної тривоги, що мучила поетову чутливу, як сейсмограф, совість і його «вогняне пожежами неспалене серце», дав Мосендз у своєму написаному 1935 року у Великих Павловицях уже в українському аспекті вірші «Pomona militans. A. D. DCCCCXIX»: