Поклик Ктулгу
- Автор: Лавкрафт Говард Филлипс
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-0478-2
- Переводчик: А. Яремчук
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Поклик Ктулгу». Краткое содержание книги:
Колір зла: збірка / укл. і передм. Д. Ґ. Гартвелла; пер. з англ. А. Яремчука. — Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2016. — 464 с.
За словами Кастро, ці Великі Старі — істоти не з плоті та крові. Вони мають форму — невже цей народжений на небесах витвір тому не ліпший доказ? — проте форма — зовсім не головне. Коли зірки на небі вишикуються своїм порядком, Вони матимуть змогу крізь небо занурюватися в інші світи; однак коли зірки не на своїх місцях — Вони мертві. Проте загалом Вони більше не живі, однак насправді і не померли. Вони всі лежать у власних кам’яних домівках у славетному місті Р’лієгу, під чарами могутнього Ктулгу задля чудового воскресіння, коли зірки та земля вчергове будуть готові до їхньої появи. Але весь цей час сила зовні має служити задля того, щоб вивільнити їхні тіла. Ті самі чари, які зберігають їх незайманими, перешкоджають їм зробити перший крок; тож їм залишається лише лежати у темряві та розмірковувати, у той час коли плинуть незліченні мільйони років. Їм відомо про все, що відбувається у всесвіті, проте їхня здатність розмовляти перетворилася на силу думки. Навіть тепер вони спілкуються у своїх могилах. Коли після безмежного хаосу з’явилися перші люди, Великі Старі звернулися до найчутливіших поміж них уві сні, оскільки лише в такий спосіб їхня мова спромоглася дістатися хтивого розуму ссавців.
А потім, як шепотів далі Кастро, ці перші люди заснували культ вшанування невеличких ідолів, яких явили Великі Старі і привезли їх із темних зірок у потаємних скарбницях. І цей культ ніколи не зникне, доки зірки знову не вишикуються у певному порядку, а таємничі жерці не викличуть великого Ктулгу із могили задля того, щоб він повернув до життя своїх служок та відновив власне панування на землі. Цей час легко буде пізнати: тоді людство стане подібним до Великих Старих — вільним та несамовитим, за межами добра та зла, коли закони і мораль буде потоптано і всі люди волатимуть, убиватимуть та втішатимуться, і потім вивільнені Великі Старі навчать їх нових способів кричати, вбивати, розтлівати — увесь світ охопить нищівний екстаз і свобода. А доти культ, відправляючи відповідні ритуали, повинен пам’ятати про ці давні способи та зберігати в таємниці пророцтво про їхнє повернення.
За сивої давнини обрані розмовляли з похованими Великими Старими вві сні, однак потім щось сталося. Славетне кам’яне місто Р’лієг зі всіма монолітами та могильним камінням пішло під воду, і ці глибокі води, сповнені первородної таємниці, зімкнулися настільки щільно, що навіть думка не могла подолати товщу води — примарний зв’язок обірвався. Проте пам’ять не вмирала, і верховні жерці сказали, що місто знову підійметься з глибин, коли зірки вишикуються у певному порядку. І тоді з надр землі з’явилися чорні духи, застарілі й таємничі, сповнені туманних натяків, які підібрали в печерах під забутими морськими глибинами. Однак про них старий Кастро розповідати не наважився. Він поспіхом обірвав сповідь, а потім жодними вмовляннями чи то хитрощами не можна було витягти з нього одкровення. Щодо зросту Великих Старих — він також, як не дивно, відмовився відповідати. Осередок культу, на його думку, десь серед непрохідних арабських пустель, там ховається недоторканий Ірем — Місто Стовпів. Цей культ не мав жодного стосунку до європейських чаклунів та відьом — по суті, останні про нього навіть не знали. У жодній книзі не було й натяку на нього, хоча безсмертний китаєць запевняв, що в «Некрономіконі» божевільного араба Абдули Альхазрета криється подвійний зміст, який спочатку мали б читати, як годиться, особливо цей римований двовірш:
Леґрасс, глибоко вражений та вельми спантеличений, даремно розпитував про те, як ця релігія трактує історію. Кастро, вочевидь, казав правду, коли твердив, що це цілковита таємниця. Авторитетні фахівці з університету Тулейна не пролили світла ані на сам культ, ані на зображення, тож зараз детектив звернувся до найвпливовіших науковців країни, а у відповідь отримав лише казку про Ґренландію професора Вебба.
Відлуння гарячкової цікавості, що виникла на зустрічі через розповідь Леґрасса, яку підтверджувала продемонстрована статуетка, надалі обізвалося у листуванні присутніх; проте в офіційних наукових джерелах про це майже не згадувалося. Обережність — перше правило тих, хто звик іноді стикатися із шарлатанами та шахраями. Леґрасс на певний час віддав статуетку професорові Веббу, однак після його смерті статуетка знову опинилася в Леґрасса, там і залишилася. Я нещодавно її у нього бачив. Це насправді щось жахливе і, поза сумнівом, подібне до скульптури, що наснилася молодому Вілкоксу.