Поклик Ктулгу

За їхніми словами, вони вшановували Великих Старих, які жили сторіччя до того, як на землі з’явилися люди; і ці Великі Старі спустилися на юну землю з небес. Тепер вони сховалися під землю та в глибини морів; проте їхні мертві тіла повідали свої таємниці уві сні першим людям, які й започаткували культ, що ніколи не помре. Саме таким був їхній культ, і заарештовані запевняли, що він завжди був і буде довічно, прихований від сторонніх очей у віддалених пустелях і темних місцях по всьому світу, доки не прийде час і не прокинеться великий жрець Ктулгу у власній кам’яній темниці у славетному підводному місті Р'лієг і знову пануватиме на землі. Одного дня він покличе, коли зірки на небі стануть певним чином, а таємничий культ завжди напоготові звільнити свого верховного жерця.

Більше нічого дізнатися не вдалося. Це була така таємниця, що навіть тортури були безсилі. Люди не єдині розумні істоти на землі, оскільки із темряви виходять створіння, щоб навідати купку вірян. На землю являються не Великі Старі. Ніхто з людей ніколи цих Старих не бачив. Вирізьблений з каменю ідол — великий Ктулгу, проте жоден не міг сказати, чи інші істоти нагадують цього верховного жерця. Жодному несила було прочитати стародавні письмена, однак зміст написаного переходив із вуст до вуст. Не був таємницею ритуальний наспів — про нього ніколи голосно не кричали, лише згадували пошепки. У наспіві мовилося: «У кам’яній темниці у величному місті Р’лієг померлий Ктулгу спить довічним сном, очікуючи на свій час».

Лише двох затриманих було визнано осудними та повішено за вироком суду, решту перевели до різних спеціалізованих закладів. Усі заперечували участь у ритуальних убивствах — натомість твердили, що вбивали Чорнокрилі, які являлися до них зі стародавніх місць зборів у лісі, населеному привидами. Однак щодо цих таємничих чужинців зрозумілих пояснень так і не отримано. Майже всім, що спромоглися дізнатися поліціянти, вони завдячують старому, як Божий світ, метису на ім’я Кастро, який переконував, що колись ходив до дивних портів та розмовляв із безсмертними ватажками культу в горах Китаю.

Старий Кастро пам’ятав дещо з огидної легенди, на тлі якої блякнули теорії теософів і саме існування людства на землі здавалося чимось скороминущим та випадковим. Цілу вічність у світі панували Інші, мешкали Вони в славетних містах. Їхніх Нащадків — як запевняв його безсмертний китаєць — і досі можна знайти на островах у Тихому океані. Величезні, неокатані та необроблені — циклопічні — камені і є ці Нащадки. Вони всі дуже давно померли, ще до появи людства, проте існує магія, що здатна відродити їх, коли зірки на небі знову опиняться у певному місці у колі вічності. Насправді Вони самі спустилися з небес і принесли із собою свої статуї.