Потопельник у рожевих рукавичках

— Пам'ятаєш, після огляду цього жахливого тіла я відійшла набік? Пішла ліворуч, напрямком до Шумів, там, де такий собі міні-гай, а по низу все кущі. Посередині галявина, також — міні. На ній, уяви собі, стоїть намет. З найменших. Зеленого кольору.

— А в ньому — маніяк на маніяку, еге ж?

— А в ньому — нікого. Ті, ну як воно, тряпчані дверцята, згорнуті й пришпилені до стінок, ніби для свіжого повітря. І всередині — ні одягу, ні їжі, взагалі нічого.

— Ти добре шукала, уважна моя Лободо?

Соломія не шукала ніяк, бо кущі затріщали, й двоє, треба розуміти, колеги Зорича, вигнали її з міні-гаю, махаючи, немов дід на індика. Невидимий за деревами капітан гукнув до них: «Чому місце події, блін, повністю не огороджено?».

— До речі, намет може не мати ніякого стосунку до вбивства.

Це Заєць сказав уже пізніше. До пана опера, що сидів на правденківській кухні, поклавши свою папку на коліна. Лесечка підтакнула, згадавши, що туристи з року в рік ставлять намети, у тому числі й на галявинці в чагарнику.

Ментовський візит був увечері. А день — що ж, якось минув.

Випатрана щука опинилася у холодильнику — бажання готувати, подавати й смакувати чарівну здобич не спостерігалося ні в кого.

Діти бавилися у саду, а потім біля хвіртки виріс незнайомий підліток, у камуфляжній легкій куртці, завеликій на нього. Кашлянув, аби привернути увагу, немов у кінокомедії, і повідомив, що — «Віталій ждєт Даріну і Багдана, єслі можно. Он ім свіноту пакажет». Лесечка відразу не врубалася, що до чого, проте Вітася крикнув зі свого подвір’я, невидимий, крізь вишні — «Олесю, хай малі підуть з другом Деном, відпусти».

Коли навідався капітан Зорич — сутеніло. Дітям Лесечка ввімкнула у залі мультики. П'ятеро дорослих і непроханий гість всілися на кухні.

Опер стримано підкреслював, що йдеться не про допит — про таке собі «опитування можливих свідків». Документи присутніх він переглянув. Ніби й без особливого зацікавлення. Проте, імена й по батькові (як же не терпіла Соломія це неприродне для української мови по батькові!) запам'ятав.

Чи не на початку розмови опер сказав, ніби жартома — мовляв, це нетиповий прецедент, коли опитує не лише він, коли дозволяє, хм, навзаєм, «опитувати правоохоронні органи».

Потопельника у Нижніх Боках не впізнав ніхто. Зараз тіло… Там, де й має знаходитися.

Зокрема, з тих, що не бачили тіла, в райцентр доведеться викликати Олександру Миколаївну та Поліну Степанівну. Можливо.

Час смерті визначити важко, тим паче, що тіло знаходилося у воді. Звичайно, не тиждень, навіть не дві доби, проте й не півгодини. Попередня причина смерті — удар в потилицю, несумісний із життям.

— Оббіловане обличчя, голова, це все лише удар у потилицю?

— Масакру вчинено трохи пізніше, Соломіє Мих…, добре, не любите, коли по батькові, хай буде — пані Соломіє. Ви ж самі казали про руки у жахливих рукавичках, забулися? Так от, кисті рук, долоні, зворотний бік, пальці від початку до кінця — надрубано, дрібнесенько.