Потопельник у рожевих рукавичках

Морячок цінував Ігоря за те, що ні в один із приїздів той не був скнарою. Наливав Морячкові коньяку, коли той знічев'я виростав біля паркана Правденків, красненько з приїздом вітати. Часом вкладав у зашкарублу від весла та лопати руку (останню Морячок, за власними словами, «терпіти ненавидів») десятку чи що там, на поправини в Чарчихи.

Великоднім ранком Морячок шукав пального для душі. Але душка, хоч порипувала без пального, була широкою. Пообіцяти хлопцям щучку, витягти її, принести до хати, продати (ну, добре, гулять так гулять, подарувати) — це «їрунда». А ось вивести цих діячів на щуку!.. Діло. Вони ж від щастя обалдіють.

На пагорби перед Россю троє рибалок піднялися праворуч, а не там, де пізніше йшла Соломія зі своїм кошиком. І спустилися до ріки, до Морячкового човника далеченько від великого каменя. Та й на човні пересунулися вниз за течією. Отже, й вигулькнула їм, з часом, крізь зеленкувату воду Росі не якась там моторошна потвора, а усміхнена срібляста рибина. До речі, не так вже й довго обмивали вони щуку в Чарчихи.

Свою розповідь Соломія намагалася зробити якнайменш емоційною. У річці потопельник. Біля великого каменя, так, саме там, де купаються влітку. Дивний потопельник, він стоїть. Треба викликати міліцію, чи як про таке повідомляють?

Емоції, тимчасом, захлюпали навколо стола. Не від Ігоря з Зайцем. Чарчиха погрожувала комусь вказівним пальцем, повторювала:

— Говорено ж, говорено, що маніяк! А менти собі — случай-слючай, адіночний випадок!

Думку про маніяка, який волочиться околицями, Нижні Боки народили після кошмару, котрий стався у березні, тільки-но сніги посходили.

У Росі, щоправда, не біля каменю, а вниз за течією, так-так, приблизно там, де сьогодні впіймалася щука — знайшли потопельницю, молоду незнайому дівчину. Вона також химерно стояла у воді. Коли витягли, виявилося, що якийсь катюга причепив до ніг нещасної великий пластиковий пакет, набитий камінням, котрого на березі вистачає. Дівчину, до речі, побачив саме Костя-Морячок. До Росі, котру рибалка ласкаво називав своєю корівкою-годувальницею, він вчащав, ледве розтануло.

— Уже й підсохло на землі, але не так, щоб зовсім. Я мотоциклетні сліди надибав, все у відділку розказав. Ну, тримали мене добу, випустили…

Нікому в селі й на думку не спадало, що злодіяння може бути Морячковою справою. Храни, Господи, це на голову не налізло б. Про маніяка чутки проросли, бо всі сходилися: нормальна людина ТАК не потопить. Звичайно, думка про те, що нормальна людина топити взагалі нікого не буде — мала місце. Проте, чомусь саме пакет з камінням, скотчем причеплений до ніг, здавався найбільш жахливою деталлю.

— Жертва маніяка також була наголяса?

Цікавість Зайця видалася Соломії нахабно-недоречною, і... навпаки, дуже доречною.

— Це б ще чому? Не пляжний сезон. У джинсах, і в курточці, ага…

— І, вибачте, як ви зараз рибалите… там?

— Абощо? Душа — на небі, тіло — в землі. А вода… Вона чисто пливе, вода усе очищає.

Своє запитання Соломія задала без ахів-охів. Морячок відповів у тон, серйозно.