Рукопис, знайдений у Сараґосі

Двоє подорожніх, почувши ці люб’язності, які їм засвідчував хтось із верхівки шибениці, на якусь мить остовпіли, а тоді скочили на коней і помчали щодуху по дорозі на Алькорнокес. Я гукав, щоб вони затримались, але марно: чим голосніше я кричав, тим швидше вони мчали, глибоко запускаючи остроги. Коли вони вже зовсім зникли мені з очей, я передовсім подумав, як мені покинути місце, де я знаходився. Зіскочив униз, упав і трохи потовкся.

Кульгаючи, я дійшов до берега Ґвадалквівіру; там знайшов приготований сніданок, від якого двоє подорожніх із таким поспіхом втекли. Трапеза ця нагодилася мені в сам час, бо я вже був дуже виснажений. Знайшов же я шоколад, який ще кипів, вимочене в аліканте еспонхадо[3] і яйця.

Почав я з підкріплення сил, потім став пригадувати випадки минулої ночі. Мої спогади зовсім переплутались, але я добре пам’ятав, що дав слово честі дотримати таємницю, і твердо вирішив виконати обіцянку. Позбувшись будь-яких сумнівів стосовно цього, я почав замислюватись над своєю дальшою долею, тобто над дорогою, яку повинен був обрати. Тепер я ще більше, ніж будь-коли вважав, що найсвятіші закони честі наказують мені вирушити через Сьєрра-Морену.

Може видатися дивним, що я так багато займався справами моєї честі й так мало випадками попередньої ночі, але такий спосіб мислення був наслідком мого виховання, як це ще виявиться в дальшому ході цієї розповіді. Я ж тим часом повертаюся до своєї подорожі.

Мені було дуже цікаво дізнатися, що дияволи зробили з моїм конем, якого я залишив у Вента-Кемаді; оскільки ж дорога моя вела туди, я вирішив зайти до корчми. Я повинен був пройти пішки всю долину Лос-Ерманос і ще й наступну, в якій знаходилася корчма, і був такий втомлений, що нетерпляче чекав хвилини, коли знайду свого коня. І справді, я знайшов його в тій самій стайні, де вчора його залишив. Мій вірний гнідко не втратив своєї звичної жвавості, а по блиску його шкіри я здогадався, що хтось дбайливо займався ним. Я не міг збагнути, хто це був, але стільки вже бачив незвичайних речей, що над цією одною не варто було довго замислюватись. Я б одразу й пустився в дорогу, якби мені не прийшла охота ще раз оглянути корчму. Я знайшов кімнату, в якій спершу ліг спати, але, незважаючи на найретельніші пошуки, не зміг відшукати приміщення, де зустрів прекрасних мавританок. Мені наскучили ці марні обшукування кутків, тож я скочив на коня й вирушив у дальшу дорогу.