Рукопис, знайдений у Сараґосі

Пропозиція корчмаря видалася мені вкрай недоречною, тому я сказав йому, що він може йти спати, куди хоче, а мені нехай пришле моїх слуг. Ґонзалес не заперечував, проте, відходячи, крутив головою й знизував плечима.

За хвильку прийшли мої слуги; вони вже чули про застереження корчмаря й хотіли вмовити мене переночувати в сусідньому селі. Я досить різко сприйняв їхні поради й наказав розкласти постіль у тій кімнаті, де я вечеряв. Не сперечаючись, хоча й неохоче, вони виконали цей наказ, а коли ліжко вже було готове, зі сльозами на очах знову почали заклинати мене відмовитись від наміру ночувати в корчмі. Роздратований їхніми пересторогами, я дозволив собі кілька жестів, які схилили їх до втечі. Я легко обійшовся без їхньої допомоги, бо мав звичку роздягатися сам, хоча все ж переконався, що вони піклувалися про мене більше, ніж я цього заслуговував своєю поведінкою: вони залишили біля ліжка запалену свічку, ще одну на запас, а також два пістолети й кілька книжок. Ці останні мали заповнити мої безсонні години, бо в мене, власне кажучи, вже пропала охота спати.

Ще кілька годин я провів чи то читаючи, чи перевертаючись у ліжку, як раптом почув звук дзвону чи радше годинника, який бив північ. Я здивувався тим більше, що попередніх годин не чув. Невдовзі двері відчинилися, і я побачив свою мачуху в легкому дезабільє, зі свічкою в руках. Вона наблизилася до мене навшпиньках, жестом наказуючи мовчати, поставила свічку на столику, сіла на моєму ліжку, обхопила мою руку долонями й почала такими словами:

— Любий Пачеко, настав час, коли я можу виконати дану тобі обіцянку. Годину тому ми прибули до цієї корчми. Твій батько відправився на ніч у село, але я, довідавшись, що ти тут, дістала дозвіл залишитись удвох із сестрою. Інезілья чекає на тебе. Вона ні в чому тобі не відмовить, але пам’ятай про умови свого щастя. Ти кохаєш Інезілью, а я кохаю тебе. З нас трьох двоє не повинні насолоджуватись щастям, кривдячи третього. Я хочу, щоб ми всі троє спали в одному ліжку. Ходи зі мною.

Моя мачуха не залишила мені часу на відповідь; вона взяла мене за руку, повела численними коридорами аж до останніх дверей і почала підглядати через дірку від ключа. Досита вже надивившись, сказала:

— Усе йде добре, переконайся сам.

Я й справді побачив прекрасну Інезілью; вона лежала в ліжку, але нічого в ній не було від звичної скромності. Вираз її очей, приспішений подих, палаючі щоки, уся постава — все вказувало на те, що вона чекає на прихід коханця.

Давши мені надивитися досхочу, Камілла сказала:

— Залишайся тут, любий Пачеко; скоро надійде час, і я прийду по тебе.

Коли вона увійшла до кімнати, я знову наблизив око до замка й побачив тисячі речей, які мені нелегко описати. Камілла без поспіху роздяглася й, лігши в ліжко до своєї сестри, сказала їй: