Позичене обличчя
- Автор: Аддамс Петтер
- Год: 1974
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: Станіслав Репях
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Позичене обличчя». Краткое содержание книги:
Пригодницькі твори письменника з Німецької Демократичної Республіки Петера Адамса зажили широкої популярності у читачів багатьох країн. Вони захоплюють не лише гостротою сюжету, а передовсім тавруванням породжених капіталізмом злочинів і пороків.
— Я не маю права гаяти час.
— Розумію, розумію. Осколок, — співчутливо пробурмотів О'Брайн.
Він підвівся, дістав з полиці пляшку, налив чарчину і вихилив одним духом.
— Чи зможемо ми розібратися в тому, що діється в цьому домі? — спитав Девітт. — Ясно одне: злочинець, хоч хто б він був і з якою метою вбив Енн, на цьому не зупиниться. Проте навряд чи отрута в каві була така міцна, щоб убити людину. Злочинець прагне чогось іншого! Але чого саме?
— А мені здається, що це була грунтовно продумана спроба здихатись мене.
— Чому ви так думаєте?
— Тому що… Ну, припустимо, хтось такий, хто добре мене знає, боїться мене. Боїться, бо підозрює, що я збагну його задуми… Припустимо навіть, що це Лайн.
— Чому саме вона?
— А чому ні? Адже тут є Фінніген, котрому всі три сестрички не тільки люб'язно усміхалися… — інспектор урвав мову, побачивши Лайн, що повернулася з кухні. Вона тримала в руках тацю з кавником, чашками і цукром.
— Цього разу можете бути спокійні, — з ледь помітним усміхом сказала Лайн. — Я сама покуштувала. А твоя підозра, дядечку О'Брайн, просто ідіотизм!
— Ти підслуховувала?
— А що ж ти думав! Не пропустила жодного слова з вашої розмови. Тільки все, що ти тут плів, нісенітниця, та й годі!
— Ви, мабуть, дивуєтесь, Девітте, чому я не піддаю цю малу справжньому допитові — з викручуванням пальців, з яскравим світлом в очі, таким сильним, щоб розтопити будь-який грим? Але в нас все не так просто. В Кілдарі всі одне одного знають, і ніхто не може всерйоз ні з ким посваритися, бо це призведе до розголошення обопільних таємниць і перетворить життя в цьому чарівному містечку на справжнісіньке пекло…
— Ви сказали, Лайн, — перебив Девітт інспектора, — що прибули з Дубліна ранковим поїздом. Де ваш квиток?
— А це вас не обходить!
— Слухайте, — тон Девітта став суворим і твердим, — якщо ви й далі будете гратись у кота-мишки, то можете легко опинитися в Дублінській жіночій в'язниці. А там розмовляють зовсім інакше! Отже, де квиток?
— Дядечкові О'Брайну ти можеш показати отой маленький шматочок картону?
— Цього вона зробити не може, — сказав Девітт. — Бо не сьогодні приїхала сюди, а ще вчора ввечері. Я довідався в залізничній квитковій касі.g.
— Ай-яй-яй! Це мені зовсім не подобається, люба дівчинко. Де ж усе-таки ти була вчора вночі? Чи маєш те, що зветься алібі?
— На бога, дайте мені спокій!
Плямкаючи і цмокаючи, О'Брайн з насолодою допив каву, підвівся, взяв свій капелюх і, тамуючи зітхання, сказав:
— Таким робом, я бачу, ми не просунемось ні на крок уперед. Але незабаром обід, а дружина не любить, коли я порушую режим харчування. Та й зголоднів я. Отже, бувайте…
Біля дверей він обернувся:
— Не виливай кави, Лайн, отої, що так зашкодила мені. Я пошлю її нашому лікареві Орпену, він зробить аналіз, а Фаркварт потурбується про відбитки пальців і все інше. Побачимо, що вони покажуть. Я звелю також розшукати Ерріса. А тим часом на все добре, дівчинко! Ви, цербере, не дивіться на неї так злісно. Бачите, як вона страждає…
РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ
О'Брайн вийшов, і Лайн сіла на стілець.
— Як же це пояснити? — спитала вона Девітта злякано. — Невже хтось встиг принести отруту в кухню, поки мене тут не було? Тоді він і досі тут.
— А що, як він був тут, і хтось із нас трьох (ми ж обшукували кімнати не разом) бачив його, але нічого не сказав… — міркував Девітт уголос.
— Гадаєте, О'Брайн замовчує щось?
— Цілком можливо.
— Якби ви жили в Кілдарі, — сказала вона без будь-якого зв'язку, — то теж полізли б у зашморг. Боже мій милий, одне й те саме, день у день! Що ви варите на обід, місіс Келлі? Ах, вона швендяє тепер з молодим О'Вілом. Ні, невже він справді хворий?..
— Чому ж ви не поїдете звідси? Світ великий — подалися б до Англії, Канади, Австралії…
— Тому, що це не в моїх силах, тому, що… Та хіба вам не однаково?
— Тому, що кохаєте Фіннігена?
— А якби й кохала — що з того? Я заздрю Енн! Хоч вона навряд чи страждала тут. — Лайн притулилася до викладеного з грубих каменів каміна, на полиці якого стояли мідні кухлі, олив'яні тарілки. Чорна паща каміна скидалася на вхід до пекла, яке могло нараз проковтнути її.
Девітт сказав:
— Якщо ви під час обшуку будинку бачили когось або помітили щось підозріле і мовчите, то робите жахливу помилку, котра може коштувати вам життя.
— Ну й що? Мені без п'яти хвилин двадцять. Не більш, ніж через десять років, я шкодуватиму, що ваше пророкування не збулося.
— Шкода, що ви не довіряєте мені. Я не з тих найманих мисливців за людьми, я просто добре знаю, що народжує злочинців. Злидні, темрява, хвороби…