Позичене обличчя
- Автор: Аддамс Петтер
- Год: 1974
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: Станіслав Репях
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Позичене обличчя». Краткое содержание книги:
Пригодницькі твори письменника з Німецької Демократичної Республіки Петера Адамса зажили широкої популярності у читачів багатьох країн. Вони захоплюють не лише гостротою сюжету, а передовсім тавруванням породжених капіталізмом злочинів і пороків.
Тим часом Девітт розглядав кімнату. Ліжко з досить брудним простирадлом, хиткий туалетний столик, дзеркало, прикрашене поштовими листівками з кінозірками. У бляшаній коробці бігуді, далі баночки з кремом, флакони духів, губна помада. На нічному столику дешевий бульварний роман і пляшечка із снотворними таблетками. На столі перед вікном звисав з надбитого глека трояндовий букет, подарований ним учора, поруч півпляшки віскі, склянка, розірваний конверт із листівкою, біля чорнильниці списаний аркуш паперу. З нього випливало, що Енн добровільно пішла з життя. Вона писала, що не може більше терпіти, мучитися; самотність і хвороба, яка точить її так само, як безсердечність сестер і матері, змусили її шукати втіхи в кращому світі.
Лише в останньому реченні чотири орфографічні помилки — констатував Девітт, обережно витягаючи листівку з конверта. На ній було написано: «Люба Гайлен! Можливо, ці квіти зроблять тебе трохи привітнішою. Коли я побачу тебе знов? Повідом. Твій Ф.».
Девітт збагнув, що листівку було сховано в букет, і автор її доручив О’Гвінну купити квіти і передати їх сестрі Енн, яка, він гадав, зараз у Кілдарі. Замість купити троянди, старий вкрав їх з могили, а гроші пропив. І саме, цей букет він, Девітт, подарував господині, яку, очевидно, цей Ф. покинув.
Ерріс прочитав листівку та записку Енн і скривився:
— Дурниці. Щоб вона та повісилась! Поліція мусить розшукати того, хто це написав, і нехай хлопець одразу голить шию під зашморг.
– Є люди, здатні підробити будь-який почерк, — сказав Девітт багатозначно.
— Дурниці! Я не раз пробував підробляти на векселі підпис мого старого, і мене завжди викривали… І взагалі, кому потрібна її смерть? Я знав її надто добре, цю чорняву… цю…
Обличчя йому перекосилося, в раптовому спалаху почуттів він схопив руку Енн і ледве не розридався.
Зворушений Девітт одвернувся і в цю мить помітив дещо вельми важливе. Вірьовку було закріплено на балці не простим вузлом, а так званим морським. Сама Енн, якби вона навіть і вміла зав'язати такий вузол, ніколи б не змогла так вправно закріпити вірьовку на сволоці.
Ерріс, опанувавши себе, зник на хвилину і з'явився з пляшкою. Він ковтнув з неї, і алкоголь, мов той чарівний еліксир, заспокоїв нерви, вдихнув у нього нові сили. У двадцять п'ять років Ерріс був безпробудний п'яниця, не міг жити без спиртного. Лише зараз він збагнув, як може обернутися для нього загибель Енн.
— Справді, мені будуть непереливки, якщо вони вирішили чужими пирогами свого батька поминати, — сказав він. — А це вельми ймовірно. Мабуть, недаремно банда після смерті Скрогга залишила мене в цьому льоху Пиячити… Отже, коли на склянці знайдуть відбитки моїх пальців, до шибениці доведеться готуватись мені…
— Чому ви так думаєте?
— Цією склянкою я користувався кілька днів тому. Спершу в ній була гірчиця. До того ж усі знають, що Енн іноді мерзла у своїй кімнаті й приходила до мене погрітися.
Девітт пильно вдивлявся у дзеркало туалетного столика. Тут щось не так. Але що? Він ще раз пробіг очима по листівках з кінозірками. Нарешті знайшов! Серед стандартних усміхнених кінокумирів на блискучому папері було фото такого ж розміру, але на матовому. З нього дивився молодик років двадцяти, явно не схожий на кінозірку. Молодик мав грубувате, але симпатичне обличчя.
— Бандит, який після вбивства покладе вінок на могилу своєї жертви, а потім висякається на неї, — зауважив з ненавистю Ерріс.
— Ви його знаєте? Хто він?
— Жених.
— Жених?
— Брак чоловіків теж одна з ірландських хвороб, — пояснив Ерріс. — Хто тільки може, тікає з нашого зачуханого острова. Один парубок на кілька дівчат…
— Він упадав біля Енн?
— Раніше, перш ніж став залицятись до Лайн. Тепер цей Фінніген прилип до Гайлен… Для неї й троянди.
— Що ви знаєте про сестер? Розкажіть докладніше.
— Чого це раптом я повинен вам про них розповідати?
— Ви скажете мені все, — з притиском мовив Девітт. — Чи хочете, щоб підозра впала на вас? Ви були близькі з Енн. Фінніген вас відтер. Ви напилися — на склянці є відбитки ваших пальців — і хотіли помститися! Ви змусили Енн — можливо, навіть погрожуючи зброєю, — написати прощального листа, проковтнути кілька таблеток снотворного, бо пляшечка наполовину порожня, і коли вона міцно заснула, повісили її.
— Дурниці! — силувано посміхнувся Ерріс. — А між іншим, у мене під матрацом таки лежить пістолет. Я хотів з його допомогою погасити вогонь своєї власної душі.