Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію

Гра з читачем, дотепна іронія, яскраві образи-примари, персонажі-маріонетки, непередбачувані сюжетні ходи, національний колорит, поетичність пейзажів і… мандри. Ось із чого сконструйовано цю українську авангардну повість на початку XX століття — 1929 року. Майк Йогансен не знехтував письменницькими законами і законами жанру, тому його твір має фабулу, але сюжет дещо заплутаний. Заплутаність — не наслідок письменницької недбалості. Це літературна гра, розіграш читача. Чому автор удається до такої гри? І що у «Подорожі…» головне: люди чи все ж таки ландшафти, якими пересуваються ті люди? Йогансен дає чітку відповідь на це питання: не треба героїв цієї повісті сприймати всерйоз; вони — не більше ніж фантазія; потрібні автору лише для того, щоб читач разом з ними здійснив подорож Україною; персонажі, «вирізані з картону» (саме на цьому матеріалі наполягає Йогансен), і їхні пригоди вигадані, аби заповнити простір між поетичними описами ландшафтів.