Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію
- Автор: Йогансен Майк Гервасиевич
- Год: 1932
- Язык: украинский
- Год: Рух
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію». Краткое содержание книги:
Йому снилося, що на землю впала зима і він почав замерзати. Холонув живий виноградник його крови, він застигав і лежав немов льодовий пік, схиляючись грудьми над робочою Барселоною. Крізь сон він бачив, що надокола його стояли мовчазні гори — і це були п’ятеро куркулів — і він мусив умерти. Було холодно і неспокійно спати, як колись за дитячих років у нетопленій хатині глибокої осени.
Фантастична дитяча книга повела його в леґендарний ліс спогадів. Веселі маслоноси пурхали й цвірінькали в смарагдовім листі леґендарного лісу, у темнім ручаї під навислим корінням чорних дерев молокопруд, одсапуючись, рив собі нору і накидав купи оксамитної землі; в зеленім подолі на взліссі танцювали баскі хлібороги, бодались і бігли навзаводи в поле…
Куркуль Щовб ударив Данька ззаду сокирою по голові, і він умер в степу ніччю.
XVI
Уночі в степу лежало тіло члена степового окрвиконкому Данька Харитоновича Перерви. Земля давно охолола і давно щез усякий слід сонячної жаги. І в міру того, як остигала земля, оживав виноградник гарячої крови, спалений сонцем. Це була вже не та кров, що гнала Данька по степу, тікаючи від куркулів — це була та передсонячна кров, що текла в жилах Дона Хозе Перейра ще перед перетворенням його.
Дон Хозе Перейра глибоко зітхнув і розплющив очі. Йому боліла голова, з рани на потилиці ще точилася злегка кров, але свіжо було і холодно, і він підвівся. Він витяг носовичок і замотав собі голову. Крізь хустку вухо його почуло розмірені удари хвоста — це був його рудий друг, сетер Родольфо.
— Здоров, рудий друже Родольфо! — сказав Дон Хозе. — Чи не задовго ми спали тут з тобою на сирій землі?
Родольфо теж устав, але не сказав нічого. Він був тієї думки, що можна було б іще поспати.
— Боюсь, що я здорово розбив собі голову, — мовив Дон Хозе. — Болить як не лусне. Щодо мене, то я переситився полюванням у степах і годен негайно їхати назад у Барселону, де, як ти добре пригадуєш, рудий друже Родольфо, в нас з тобою є одна важлива справа. Час уже зараз подумати, як би нам з тобою своєчасно затерти наші сліди.
І Дон Хозе Перейра став вигадувати текст кореспонденції до італійської газети «Воче-Дель-Пополо». Я гадаю, що він при цьому споменув прізвище доктора Леонардо.
КНИГА ПЕРША
I
Коли подорожній сідає в човна на Бахтині, щоб їхати в Слобожанську Швайцарію,* то коли він, цей подорожній, не вміє бачити, він нічого не побачить путнього.
Він залюбки погоджується, що дорога була довга і що дорога була курна — не жаль йому доріженьки, що куриться курно — сказав би він, коли б він умів оцінити курну дорогу.
Так само він готовий визнати, що була дуже труська дамба, і що був міст через якусь нетечу, що її переїжджаючи, єсть порядок запитувати: невже ж це Дінець? Ніхто з них не знає, що ця фраза ріднить їх з тією леґендарною бабою, яка, погостювавши в Харкові в кума, розповідала потім у доповіді про подорож — а доповідь ця відбувалася перед хатою на колоді, де вже багато було налузано насіння — сказала в своїй доповіді:
— А в Харкові Дінець поганий!*
І хоч оця баба і передбачала пишний проект провести в Харків Дінець — проект, почасти зреалізований фотографом Довбнею, бо фотограф Довбня,* зробивши знимок Лопані, пофарбував її в усякі кольори, зробив утроє ширшою, намалював на ній пароплава, а над нею аеропляна і навіть, здається, чи нe пустив десь у береговій піні пухкеньку німфу в купальному костюмі — хоча баба це все передбачала, казавши, що в Харкові Дінець поганий, але подорожній ніяк би не згодився з тією бабою поріднитися.
Тим часом баба могла б дечого навчити подорожнього — назвім його Леонардо — і умовмося, що він з фаху свого доктор і бачив усякі краї. Бачив справжню Швайцарію і сходив на Монблан, але не наважився зійти на Маттергорн, бачив справжню Баварію і, нехай буде, бачив червону Баварію під час повстань у Німеччині і бачив також Нову Баварію.*
Отже, Леонардо, подорожній і лікар, обіймаючи за талію, скажемо просто й без претенсій, Альчесту, не спостеріг нічого окроме куряви, дамби і нетечі, яку він ще й до того взяв за Дінець.
Але для леґендарної баби (створеної нашою фантазією) було по дорозі багато цікавого. Був терофазеритовий завод і багато хат під терофазеритовими дахами, були ворота, що над ними стремів хрест — якимсь старовинним звичаєм, а самі ворота мало не всі були вимазані дьогтем — теж якийсь старовинний звичай.