Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію
- Автор: Йогансен Майк Гервасиевич
- Год: 1932
- Язык: украинский
- Год: Рух
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію». Краткое содержание книги:
Зненацька червоний покинув землю і почав згинатись. У ту ж мить одірвався від землі і білуватий. Вони впали і качались у куряві, не випускаючи кліщів, тіла їхні чимраз більше згиналися дугою, то один, то другий був зверху, і боротьба вагалася між червоними стовбурами гречано-соснового бору. Раптом білуватий схопився на ноги, зігнувшися в дугу, червоний висів на його кліщах. Білуватий бив їм об коріння сосон, качав його в куряві, знову схоплювався диба, біг, котився, метушився, падав сам на спину і знову мотав ворога поміж корінням. Рухи його робилися чимраз швидші і істеричні, око не могло встигнути за його блискавичним мигтінням, а червоний щодалі дужче згинався в дугу.
Аж ось задок червоного підгорнувся зовсім під тіло і наблизивсь до кліщів, білуватий почав охлявати, кислота била йому в голову, він немов спросонку безладно вовтузився на однім місці, ноги йому почали сіпатись, він як п’яний хилився набік, він розпустив кліщі і, змахнувши в повітрі руками, упав у куряву. Тоді червоний розігнувся і став на ноги. Він тепер не зважав анітрохи на змилений труп, що корчився в куряві коло його ніг. Він поважно випростався на ввесь ріст і почав акуратно розгладжувати вуса.
Він одпочивав дуже довго. Данькові здавалося, що він зроду не скінчить одпочивати і гладити вуса. Минали десятки секунд — мурашиногречаних годин — а він усе гладив вуса, гладив щораз повільніше й ніжніше. Цей спокійний ритмічний жест люляв потомлену Данькову душу, його хилило на сон, він одпочивав в одному темпі з переможцем. І в міру того, як серце стало битися повільніше, думки почали весело вовтузитись, чіпляючись одна за одну, одкушуючи одна в одної хвости, збиваючись у купу, спливаючись, засинаючи. Примчався вітерець і струсив у медове море гречаного світогляду дьоготь, запах чорного хліба і поту. Вітерець стих, а гречка далі ламалась і шуміла. Данько враз охолов і насторожився.
Хтось, зовсім близько, проходив повз нього гречкою.
XIV
Данько занімів на місці і почав рахувати кроки. Ішов один чоловік. Значить, вони все ж таки шукали його. Гречка ламалась і тріщала, з крахом наближалась до Данькової голови, ішла вже зовсім близько і раптом змовкла. Данько прикипів до землі. Знову захрумтіла гречка і на цей раз почала ніби віддалятись. Данько виждав шістдесят секунд і з неймовірною обережністю підвів голову, дивлячись крізь високий кущик. Постать віддалялась, його не знайшли. Сонце було вже зовсім низько над обрієм, ще година — і можна буде втекти назавжди. Данько виждав ще триста шістдесят секунд і глянув сміливіше. Постаті куркулів ішли на хутір.
За п’ятнадцять, двадцять хвилин вони уже збалакаються на хуторі про підводи, за двадцять п’ять-тридцять хвилин вони знову виїдуть з хутору з собаками. Данько сперся на лікті і дивився на ловців. Коли остання фігура зникла поміж хат, він поповз у напрямі від хутору; проповзши кроків з двіста, він потрапив у яр — це був той самий яр, що в ньому далі лежав хутір. Данько став на ноги і, що мав сили, побіг яром геть від хутору. Йому треба було бігти ще сорок хвилин, поки зайде сонце, а далі він міг одпочинути. За сорок хвилин він міг зробити з чотири кілометри.
Данько трішки придержав біг: треба було берегти сили. Він уже пробіг мало не ввесь яр і мав вибігти знов на степ, коли побачив двох хлопчаків, що закурювали цигарки, сівши за горбочком.
— Дядю, дайте табачку, — почав гукати один з хлопчаків і змовк. Його здивувало, що дядя біжить з рушницею в руці. Данько відчув це і спинився. Збрехати щось було неможливо, все одно догадаються, коли виїде підвода.
— Собаки моєї не бачили? — спитав Данько. Хлопці мовчали, Данько змахнув рукою і побіг далі.
Він вибіг з яру і біг знову степами. Уже йому стеналися груди, але треба було бігти прикро, бо на хуторі уже, видно, знали через отих двох хлопців, куди дичина впала. Надокола був степ — назвиш, навзбіч, навпір був степ вечірній. Данько біг — і немов стояв серед степу, а степ тікав від нього за обрій. Піт давно просочив його одежу і охолоджував бігуще тіло як автомобільний радіятор.
Данько біг, і степ тікав від нього. Коли ж сонце сховалося під землю, він спинився і впав на землю. Він заснув.
XV
Йому снилися химерні, надзвичайні речі. Йому снилося, що він не Данько Харитонович Перерва, а Дон Хозе Перейра, подорожній і тираноборець з далекої Барселони. Йому снився доктор Леонардо, медик і природолюбець, прекрасна Альчеста і багато інших облич, яких він зроду не бачив у житті і які були в цім сні знайомі й звичайні.