Ресторан на краю Всесвіту
- Автор: Адамс Дуглас Ноэль
- Серия: Путівник по Галактиці для космотуристів #2
- Год: 1996
- Язык: украинский
- Переводчик: Павло Насада
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Ресторан на краю Всесвіту». Краткое содержание книги:
— Зафоде, коли ти був президентом Галактики, тобі так само, як і твоєму попередникові Юдену Вренксу, було добре відомо, що президентська посада це ніщо. Сама тільки назва. А десь у тіні переховується інша, впливова особа, якій належить уся повнота влади. Ти повинен знайти цю особу, чи істоту, чи як її не назви, яка тримає в руках Галактику і — як ми підозрюємо — інші галактики теж: Можливо, увесь Всесвіт.
— Але ж навіщо?
— Навіщо? — вигукнув спантеличений привид. — Навіщо? А ти поглянь навколо себе, хлопче. Невже ти вважаєш, що світ попав у дуже хороші руки?
— Начебто все гаразд.
Старий привид зміряв його поглядом.
— Я не сперечатимуся з тобою. Попросту ти поведеш цей зореліт з його Двигуном непередбаченості туди, де це буде необхідно. Ти це зробиш. І не думай, що ти зможеш ухилитися від того, що тобі судилося. Поле непередбаченості контролює тебе, ти повністю у його владі. А це що таке?
Він поклав долоню на один з терміналів Едді — корабельного комп’ютера.
Зафод розповів йому.
— Що він зараз робить?
— Зараз він намагається приготувати чай, — чудово тримаючи себе в руках, відповів Зафод.
— Добре, — сказав прадідусь, — похвально. Гаразд, Зафоде, — повернувся він до правнука і підняв вказівного пальця, — я не знаю, чи ти справді здатен успішно виконати своє завдання. Втім, гадаю, що ти не зможеш уникнути цього. Зрештою, помер я дуже давно і почуваюся надто втомленим, щоб піклуватися цим так само ревно, як колись. Основна причина, чому я зараз вам допомагаю, полягає в тому, що мені нестерпна сама лиш думка про те, що ти і твої сучасні друзі виявилися такими безпорадними. Це зрозуміло?
— О, так, ми безмежно вдячні.
— Ага, і ще одна річ, Зафоде.
— Так.
— Якщо колись ти знову потребуватимеш допомоги, ну, якщо опинешся у біді і чекатимеш на чиюсь простягнуту руку…
— Так?
— Будь ласка, навіть не сумнівайся — я тобі не допоможу і забирайся під три чорти.
Не пройшло й секунди після останніх слів, як між сухорлявою рукою привида і комп’ютером спалахнула дуга яскравого світла, привид зник, кімнатою попливли клуби диму, а космічний корабель «Золоте серце» гайнув у безодні часу і простору, залишаючи за собою неміряні відстані.
РОЗДІЛ 4
На відстані десятьох світлових років від місця подій чим раз, тим ширше посміхався Гег Хелфрунт. Він не зводив очей з картинки на екрані, яка по субефіру передавалася з рубки корабля вогонів. Він побачив, як розлетілися останні шматки захисного поля «Золотого серця» і як зник сам зореліт, оповитий хмарою диму.
— Чудово, — сказав він сам собі.
«Після того, як з мого наказу знищили Землю, настав кінець і останній жменьці вцілілих», — подумав він.
«Це абсолютний кінець небезпечного (для психіатрів) і руйнівного (теж для психіатрів) експерименту з пошуками Одвічного Запитання до Відповіді про Одвічний Сенс Життя, Всесвіту і Всього Сущого», — подумав він. Сьогодні ввечері вони з колегами відсвяткують цю подію, а завтра вранці знову зустрінуться зі своїми нещасними, стурбованими і дуже прибутковими пацієнтами, і будуть певні та спокійні, що достеменного Сенсу Життя уже нікому і ніколи не знайти.
— Родичі завжди знайдуть чим насолити, правда? — сказав Форд Зафодові, коли почав розходитися дим. Не почувши відповіді, він роззирнувся навколо.
— А де ж це Зафод?
Артур і Тріліан, нічого не тямлячи, теж подивилися навколо себе. Вони зблідли і затремтіли. Куди ж подівся Зафод?
— Марвіне, — гукнув Форд. — Де Зафод?
А через хвилю він здивовано запитав:
— А де ж Марвін?
Куток, у якому тулився робот, спорожнів.
На зорельоті панувала тиша. Він повис у абсолютно темному просторі. Час від часу його кидало і гойдало. Усі прилади вимкнулись, усі екрани згасли. Вони звернулися до комп’ютера. Той відповів: «Мені шкода, але тимчасово я ні з ким спілкуватися не можу. А тим часом послухайте легку музику».
Легку музику вони не стали слухати і вимкнули також. Їхня розгубленість і тривога тільки зросли, коли вони обшукали космічний корабель до останнього куточка. Усюди було темно і тихо. Від Зафода і Марвіна не залишилося ані сліду.
Останнім вони оглянули закуток, де стояв Поживномат.
У віконечку видачі Синтезатора напоїв лежала невелика таця, на якій стояли три китайські чашечки і блюдця з прозорої порцеляни, виготовлений з такої ж китайської порцеляни глечик із молоком, срібний чайничок, наповнений чудовим трунком, — такого чаю Артур не куштував ніколи в своєму житті, - і записка, на якій було тільки одне слово: «Зачекайте».