Ресторан на краю Всесвіту

Зафод по-змовницьки нахилився над столом.

— Я щойно ні з сього ні з того матеріалізувався у одному з ваших кафе,

— розповів він, — у результаті суперечки з духом мого прапрадідуся. І щойно я там опинився, як моє колишнє «я», яке до того щось там перемкнуло у мізках, вигулькнуло у голові і каже: «Знайди Зарнівупа». Я ніколи і не чув про цього типа, Ось і усе, що я знаю. І ще те, що я повинен розшукати того, хто керує Всесвітом.

Він підморгнув комасі.

— О, пане Бібльброкс, сер, — шанобливо-захоплено сказала комаха, — де ви, там завжди таємниці. Про вас треба знімати фільм.

— Еге ж, — відповів Зафод, поклавши руку на блискуче рожеве крильце, — а тобі, дитинко, слід повернутися у реальне життя.

Комаха застигла на хвилю, щоб погамувати хвилювання, а потім простягнула щупальце, щоб відповісти на телефонний дзвінок.

Їй перешкодила чиясь металева рука.

— Пробачте, — сказав власник металевої руки таким голосом, що від нього більш сентиментальна комаха неодмінно зайшлася б плачем.

Але цій комашині сентиментальність не була властивою, до того ж вона на дух не зносила роботів.

— Так, сер, — відрізала вона, — можу я вам чимось допомогти?

— Сумніваюся, — відповів Марвін.

— Що ж, у такому випадку, ви пробачте, але… — тепер одночасно озвалися шість телефонів. Комаху очікувало мільйон справ.

— Ніхто не може мені допомогти, — продекламував Марвін.

— Гаразд, сер, але…

— Ніхто, щоправда, і не намагався, — Металічна рука, якою Марвін торкнувся щупальця, тепер безсило повисла. Він похилив голову.

— Та невже? — з іронією в голосі сказала комаха.

— Та й кому спаде на думку допомогти роботові-слузі, хіба ж ні?

— Вибачте сер, але якщо…

— Тобто кому вигідно добре ставитися до робота або допомагати йому, якщо він не запрограмований відчувати вдячність?

— Отже у вас її немає? — запитала комаха, яка, здавалося, була не в силах покінчити з цією розмовою.

— Мені так ніколи і не траплялася нагода дізнатися про це напевно, — повідомив їй Марвін.

— Послухай, ти, нещасний кусень нікудишнього залізяччя…

— Чи не хочете ви поцікавитися, що мені потрібно?

Комаха помовчала. З рота висунувся довгий і тонкий язик, облизав очі і знову зник у ротовому отворі.

— А чи варто це робити? — запитала вона.

— А чи варто взагалі робити що-небудь? — негайно відреагував Марвін.

— Що… вам… потрібно?

— Я тут шукаю декого.

— Кого саме?

— Зафода Бібльброкса, — відповів Марвін. — Он він.

Комаха смикнулася від люті. Їй не вистачало слів.

— То чому ж ви мене запитуєте? — закричала вона.

— Просто мені хотілося побалакати з кимось, — сказав Марвін.

— Що?

— Це доймає до живого, правда?

Заскрипіли механічні деталі електроприводу: Марвін розвернувся і покотився геть від столу. Він наздогнав Зафода, коли той підходив до ліфта.

Від здивування Зафод аж підскочив.

— Агов… Марвін? — зрадів він. — Марвіне! Як ти тут опинився?