Вогонь-охоронець

Не знаю, як кому, а мені все ж було страшенно приємно вибратись із цього похмурого склепу на білий світ і вдихнути на повні груди свіжий морський вітерець. Та, здається, й інші теж відчули себе впевненіше й спокійніше.

Один тільки Мишко з властивою йому цапиною впертістю сказав, багатозначно позираючи на мене: — А я все ж якось загляну сюди з водолазним костюмчиком. Цікаво буде попірнати під землею…

Я промовчав. Вирішив серйозно поговорити з ним потім, щоб він або не баламутив мені хлопців, або забирався геть з нашого табору.

Але цього вечора розмова не відбулась: Мишко пішов на танці й повернувся, коли я вже спав. Уранці він не згадував про свій задум пірнати в підземному озері, мовчав і я.

А наступного дня нова незрозуміла знахідка сколихнула наш табір.

Я всіх суворо попередив, щоб, натрапивши на найменші ознаки якихось металевих речей, тканин чи папірусу, негайно припиняли розкопки і викликали мене. Але на цю дивну знахідку натрапив я сам, коли розчищав землю навколо залишків фундаменту однієї з колон храму.

Грубо обтесаний камінь зацікавив мене ледь помітним узором, що майже стерся від часу. Малюнок міг мати й природне походження, — скажімо, залишила вода чи проточив слимак. Ну, а раптом цей орнамент наніс якийсь невідомий художник тавр на камені, що його потім греки використали на будівництві храму? Така можливість теж не виключена.

І все ж, легенько відгрібаючи ножем землю, щоб очистити весь камінь і краще роздивитись на ньому узор, я раптом намацав щось тверде. Почав обережніше розчищати землю в цьому місці — поступово оголився обвуглений, згорнутий в трубочку шматочок шкіри.

Пергамент? Документи могли писати й на пергаменті, він тоді вже був широко розповсюджений.

Мене хтось гукнув. Я не відізвався, намагаючись навіть не дихати.

Тільки дивне відчуття, немов у розкопці раптом стало темніше, змусило мене підвести голову: звідки взялись хмари?

Але то були не хмари. Просто навколо ями зібралися всі учасники нашої експедиції. Вони з мого захоплення побачили: знайдено щось цікаве.

— Що сталося? Чого ви тут скупчились? — розштовхуючи хлопців, пробрався наперед стривожений Мишко. Волосся у нього було мокре, як видно, щойно повернувся з моря.

— Тю, ти живий-здоровий! — сказав він. — А я вже зрадів, думав, тебе завалило ненароком. Давно цього слід було ждати з твоєю одержимістю,

— Що ви знайшли, Олексію Миколайовичу? — перебила його Тамара.

Що я знайшов? Я цього ще й сам не знав. Обережно тримаючи на долоні знахідку, я з допомогою простягнутих до мене рук виліз із ями. Хтось швиденько розіслав на землі носову хустину, я поклав знахідку на неї й тільки тепер почав її уважно розглядати.

Так, безперечно, шматок шкіри, згорнутий в трубку і зверху дуже обгорілий. Мабуть, зразу був засипаний землею і тому не згорів увесь.

Але всередині є ще щось…

Обережно, двома пінцетами, почав я розкручувати згорток. Всередині містилися дві вузькі дерев'яні планки, скріплені між собою під тупим кутом так, що вийшла немовби рогатка. Шкіру було пришито до цих планок міцними волячими жилами.