Вогонь-охоронець
- Автор: Голубев Глеб Николаевич
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: В. Костюченко
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Вогонь-охоронець». Краткое содержание книги:
І ось доля усміхнулась шукачам: серед різного сміття знайдено давню мідну монету, на якій дрібними грецькими літерами викарбувано слова: «Хвала Уранілові та Аглотілу».
Хто вони, ці загадкові герої, на честь яких карбували монети?
Повість Гліба Голубєва розповідає про перемогу світла над темрявою, добра над злими силами.
Окремим виданням виходить уперше.
Я накидав на аркушику паперу криптограму з оповідання
…
— А можна її зашифрувати й інакше — словами. Скажімо: «Лобасто кіре а курако пула…» Виходить точно, як твоя тарабарська мова. Лишається переписати це грецькими літерами, яких я не знаю, чи латинськими, й можна видавати за стародавній манускрипт невідомою мовою. — Я тієї ж миті проробив цю нескладну операцію й подав йому аркушик:
«Lobasto kire a kurako pula…»
— Мабуть, ти маєш рацію, — промимрив він, розглядаючи мене. — Це вдасться розшифрувати…
— Та чи ти знаєш, любий мій осквернителю стародавніх могил, скільки часу на це піде? — я швиденько прикинув на папері, що трапився під рукою. — Так, під кінець життя, старим дідуганом ти, нарешті, прочитаєш: «Цим засвідчую, що мною, жерцем О. М. Евріпідусом, справді викрадені з храмової казни 3 — в дужках прописом: три — бронзові голки». Що й казати — звабна мета, їй не шкода й життя!
— Ну й базікало ти, Мишко! — зітхнувши, сказав він. — По-перше, кожний новий документ старовини дуже важливий для науки. А по-друге, я не збираюся скніти над розшифровкою, як кустар-одиночка. Опублікую копію в журналі, й спільними зусиллями якось ми розгадаємо цю таємницю найближчого року…
— А найближчого тижня не хочеш? — згорда спитав я. — Ти забув, що в наш час найвидатніші відкриття здійснюються на стиках далеких одна від одної наук?
— Тобто?
— Тобто тобі на допомогу прийде всемогутня кібернетика, певна річ, в моїй особі.
І знаєте, що він мені відповів, цей зарозумілий нахаба?
— Я знаю, — каже, — що нині дехто, втративши надію сягнути зірок у своїй власній науці, поспішає примазатися до тих галузей, де їх слабкість не так помітна непосвяченим. За стародавнім принципом: в країні сліпих і кривий — король. Що ти розумієш в археології чи лінгвістиці?
— Он як! — сказав я. — Тоді нам немає про що говорити.
Але тут він почав всіляко улещати мене:
— Ну годі комизитись, це я так, заради красного слівця бовкнув. Конкретно, що ти пропонуєш?
— А чи не час уже припинити захоплення цими кустарними методами і згадати, що ми живемо у вік електроніки. Пам'ятаєш, як вдало розшифрували недавно новосибірці мову майя! А вона, мабуть, складніша за твою тарабарщину. Коротко: пропоную покласти твій горішок на зубок електронно-обчислювальної машини. Домовлюся з шефом. Сподіваюсь, він дозволить уладнати цю справу в нашому інституті. Коли документ написаний відомими літерами, але невідомою мовою, його можна розглядати як шифровку. Щоб підібрати до неї ключ, тобі доведеться нидіти кілька років. А машина це зробить далеко швидше.
— Невже це можливо?
— Вибачаю тобі сумніви тільки тому, що ти цілковитий невіглас у кібернетиці,— поважно сказав я.
Мишко — великий базіка, і я, по правді, не дуже вірив у його райдужні обіцянки. Але щодо того, що «в країні сліпих і кривий — король», — це я йому, звичайно, бовкнув даремно, незаслужено, хоч і мало розуміюсь на кібернетиці. Товариші по роботі його дуже поважають і цінують; за їх відгуками, він там, у своєму інституті, якщо й не король, то принаймні подає великі надії.
І все ж він не замикається у вузькофахову «шкаралупу» — це мені теж в ньому подобається. Астрономією захоплюється, та й на літературі розуміється непогано, а тепер ще затіяв якісь мудрі досліди з палеомагнетизмом, замучив мене зовсім, вимагаючи все нових і нових зразків для аналізів. От тільки в історії та археології слабенький, але хто ж охопить неосяжне!..
Вже наступного дня Михайло подзвонив мені й сказав, що мав «попередню дипломатичну бесіду з шефом і справа вирішиться найближчим часом». Та я не став цей час марнувати.
Я набрав у бібліотеках товстезних праць з лінгвістики й порівняльного мовознавства. І що більше читав, то важчим здавалось завдання.
З такою ж проблемою кілька років тому зіткнулись наші археологи, коли розкопали біля стародавньої парфянської столиці Ніси на півдні Туркменії таблички з арамейськими письменами. Ці письмена відомі вченим давно, їх уміють читати. Але складність полягала у тому, що зручнішими порівняно з клинописом чи ієрогліфами арамейськими письменами користувались в старовину багато народів Азії, які говорили найрізноманітнішими мовами.
Розшифрувати таблички, знайдені в Нісі, вдалося досить швидко, бо хоч приблизно можна було уявити, якою мовою вони написані,— адже Ніса була в той час столицею Парфянського царства. Цей здогад підтвердився. Для розшифрування написів об'єднались археологи, знавці іранських наріч та спеціалісти з семітських мов, до яких належить арамейська писемність. І стародавні папери заговорили.