Вірші з війни
- Автор: Гуменюк Борис
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Сергія Пантюка
- ISBN: 978-617-605-049-0
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Вірші з війни». Краткое содержание книги:
Cаме за збірку «Вірші з війни» автор отримав літературну премію ім. В. Свідзінського від Ліги українських меценатів.
І саме таким поетам віриш, адже Борис Гуменюк вважає своїм кредо «життя як творчість і творчість як життя», – найкращий тому доказ те, що більшість віршів цієї збірки написані під свист ворожої артилерії в с. Піски, де Борис тримав лінію оборони у складі добровольчого батальйону ОУН.
Між Ізюмом і Слов’янськом 5 блокпостів. Наші. А покажіть документи, вийдіть з машини, відкрийте багажник, а тримайте руки так, щоб я їх бачив, мета поїздки, зброя є, немає зброї, а якщо я пошукаю, спробуй, поїдеш далі з нами, в багажнику. Це на першому блокпості з боку Харкова. А сам весь такий чистенький, випрасуваний, відгодований, з шевроном із зображенням птаха і ненависним для кожного майданівця написом. А зброя — ми від заздрості дар мови втратили. Мрія натівця. От би нашим пацанам таку на передову, а не цим бикам у тилу нею красуватися. Ледве стрималися від спокуси здійснити захоплення. Просто нас троє, а їх десяток.
Що ближче до передової, то ближчі люди. То більше наші наші.
П'ятий блокпост, околиця Слов'янська. Не партеся, хлопці, своїх впізнаємо на дух, у нас вата не розмовляє українською, тим паче з галицьким акцентом. От блін, а що, так помітно, 25 років у Києві. У мене слух. Як у снайпера. Як у вчителя української мови і літератури з двадцятилітнім стажем. Та ну. Ти звідки, брате? З Борислава. А я з Тернополя. Обнімемося, брате. А він теж має стосунок до мови і літератури. Це наш Влад, Ніжинський Робін Гуд. Письменник — каже, якщо не бреше. Хлопці, ану бігом сюди, подивіться, хто до нас приїхав — герой майдану, лєніноборець і комбат Микола Коханівський, сер Робін (не футболіст) Гуд і Гуменюк — письменник. Блін, досить приколюватись.
Ви куди зараз? В Артемівськ. До Семена. Ага. Бля. У них там жорстко. Щодня м'ясорубка. Я б на ніч не радив. Треба. А що по зброї. Три коротких стволи. Херня. Були у нас трофейні. Дали б вам 2–3 калаші. Вчора повіддавали. Тут від Слов'янська до Артемівська реально нікого нема. Краматорськ, Дружківка, Костянтинівка — нічийна земля. Особливо вночі різні групи шаряться. За півгодини перед вашим приїздом була пальба — з калашів і кулемета, якраз із того боку, куди ви збираєтеся. Блядство.
Патрон у патронник, кожної секунди будьте готові до того, що вас можуть обстріляти, швидкість 200, педаль до поляка — і газу, газу. Рації у вас нема. Ви з Маріуполя. Ви тут типу чужі. Йобане керівництво, про що воно думає. Пиши телефон. Якщо приймете бій — дзвони, поможемо.
Ну що, обнімемося, брате. Бережіть себе. І ви себе бережіть. З Богом.
Легко сказати «200 — і газу». Бетонні блоки впоперек дороги, шини, повалені дерева, обірвані дроти, вирви, залишки блокпостів, напівзруйновані кулеметні гнізда, бліндажі, спалена техніка, швидкість руху почасти нульова, загальна — 40 кілометрів.
Раз мало не злетіли у воду, прогледіли, що попереду підірваний міст. Раз нас обстріляли — на виїзді зі Слов'янська, здається, свої, у місцині, яку тутешні називають «на каналі». Таке буває. Це нормально. Залишили серед поля, серед лісу десяток другий срочників-пацанів, насипали кілька відер набоїв і — як хочете, так до ранку відбивайтеся. Вранці поміняємо. А ви знаєте, що таке в двадцять років пережити на війні одну ніч? Один сивіє, другий кличе маму, третій молиться, четвертий Бога проклинає. Я ж проклинаю усіх, хто розкриває пащу на цих пацанів, усіх жирних пацюків, які окопалися в тилу і судять про те, як погано воює наша пацанва, наші батальйони і наша армія. Чуєте? Я вас проклинаю, педерасти обидвох статей.
У Слов’янську не зустріли жодної людини, жодного авта, жодного світла у вікні. Страшно. Страшно. Заледве вирулили з цього «цвинтаря розстріляних ілюзій». Заледве знайшли іншу дорогу на Артемівськ. Заправка. Десь на півдорозі між Слов'янськом і Краматорськом. Дивина. Працює. Пошарпана, потрощена, пограбована, попалена, але — працює! Заправник сам-один біля своєї заправки, як біля своїх вулканів Маленький принц. Вступає в розмову, до болю рідний, милий вуху суржик, радіє, що бачить людей, ще більше радіє, що, заправившись, платимо гроші. Бо ті заправлялися за будь здаров, хто ті, ну ті, озирається, чужі погані люди.
У центрі Краматорська дорогу перегородила жінка. Точніше — людина, скажімо так, не дуже твереза і не дуже жінка. Рєбята, подвєзіте. Куда? Здєсь нєдалєко. Три кеме. Розмова не заладилася. Окрім неї, нікого більше не цікавив інтим, підвезли, довезли, висадили, повідкривали вікна, щоб вивітрився перегар, та й що там тих три кілометри. Тішить те, що й тут живуть люди. Якось живуть. Якось люди.