Вірші з війни
- Автор: Гуменюк Борис
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Сергія Пантюка
- ISBN: 978-617-605-049-0
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Вірші з війни». Краткое содержание книги:
Про війну і душу сьогодні можна писати тільки так, як пише Борис Гуменюк.
Cаме за збірку «Вірші з війни» автор отримав літературну премію ім. В. Свідзінського від Ліги українських меценатів.
І саме таким поетам віриш, адже Борис Гуменюк вважає своїм кредо «життя як творчість і творчість як життя», – найкращий тому доказ те, що більшість віршів цієї збірки написані під свист ворожої артилерії в с. Піски, де Борис тримав лінію оборони у складі добровольчого батальйону ОУН.
Cаме за збірку «Вірші з війни» автор отримав літературну премію ім. В. Свідзінського від Ліги українських меценатів.
І саме таким поетам віриш, адже Борис Гуменюк вважає своїм кредо «життя як творчість і творчість як життя», – найкращий тому доказ те, що більшість віршів цієї збірки написані під свист ворожої артилерії в с. Піски, де Борис тримав лінію оборони у складі добровольчого батальйону ОУН.
Перейти на страницу:
3.
У нашого батька в ОУН
Вої вітаються ще інакше мамко
Вони вітаються як бандерівці
Як люди які належать життю значно менше
Аніж вони належать смерті
І це їх свідомий триб
Вони підносять правицю на рівень очей
І злегка згинають у лікті
Так що твій брат стає до тебе ближче
І ти мимоволі хочеш його обняти
Вільною рукою поплескати по плечі
Коли я так з кимось вітаюся
Мені завше хочеться плакати —
А вої не повинні плакати —
Тож я тримаюся
Бо це вітання більше нагадує прощання:
Дякую що бачу тебе живим брате
Хтозна чи побачу тебе ще колись
4.
Був день світило сонце
У той день вона втратила їх обох
Чоловік підірвався на міні
Кажуть не було що в домовину покласти
А в сина влучив снайпер
Стеля обвалилася в хаті
Не могла сама довше її тримати
В один день усі троє вкрились небом
В один день усі троє стали небом
Одної погожої днини
Небо схотіло усіх трьох
Заповіт
Сьогодні знову копаємо землю
Цю ненависну донецьку землю
Цю черству закам'янілу землю
Тулимося до неї
Ховаємось у ній
Ще живі.
Ми ховаємося за землю
Сидимо в ній тихо
Наче малі діти за маминою спиною
Ми чуємо як б’ється її серце
Як вона втомлено дихає
Нам тепло й затишно
Ще живі.
Завтра ми вже будемо мертві
Може багато з нас
Може всі.
Не забирайте нас із землі
Не відривайте нас від матері
Не збирайте на полі бою наші рештки
Не намагайтеся наново скласти нас докупи
І — благаємо вас — жодних хрестів
Пам'ятних знаків чи меморіальних плит.
Цього нам не треба
Адже це не для нас — для себе
Ви ставите нам величні пам’ятники.
Не треба ніде карбувати наших імен.
Просто пам'ятайте:
На цьому полі
У цій землі
Лежать українські солдати
І — все.
Не віддавайте нас батькам
Не хочемо щоб батьки бачили нас такими
Нехай батьки запам'ятають нас малими дітьми
Неслухняними хлопчиками
З рогатками з синцями на колінах
З двійками у щоденнику
З повною пазухою яблук із сусідського саду
Нехай батьки сподіваються
що ми колись повернемося
Що ми десь є.
Не віддавайте нас дружинам
Нехай кохані запам'ятають нас красенями
Такими які подобалися багатьом дівчатам
А дісталися їм.
Нехай вони запам'ятають наші гарячі губи
Наш гарячий подих
Наші палкі обійми
Нехай вони не торкаються
нашого холодного чола
Наших холодних вуст.
Не віддавайте нас дітям
Нехай діти запам’ятають наші теплі очі
Наші теплі посмішки
Наші теплі руки
Нехай діти не торкаються тремтячими губами
Наших холодних рук.
Ось в цих окопах
Які сьогодні для нас тимчасове житло
А завтра стануть нашими могилами
Поховайте нас.
Не потрібно прощальних промов
В тиші яка настає після бою
Це завше виглядає недоречно
Це наче штурхати загиблого воїна
І просити щоб той встав.
Не треба панахид
Ми й так знаємо де тепер буде наше місце
Просто накрийте нас землею
І — йдіть.
Було б добре якби на тому місці було поле
Колосилося жито
Щоб жайвір у небі
І — небо
Багато неба —
Ви можете собі уявити якій хліб родитиме поле
Де лежать бійці?!
(У пам'ять про нас їжте хліб з поля
Де ми полягли.)
Перейти на страницу: