Вірші з війни

В Артемівськ, на базу батальйону «Донбас», дісталися за опівніч. Майже у воротях зіткнулися з розвідувальною групою, яка поверталася із завдання. Половина облич знайомі, всі пройшли Майдан, з другою половиною спільні знайомі. Друзі.

Обнялися. Обмінялися новинами з фронтів. Ну, що у вас тут? А що у нас тут? Війна. Воюємо.

5 днів тут стоїмо. Жодної ночі спокійної. Щоночі обстрілюють наш гуртожиток. Тільки в’їхали. тільки вклалися спати, нараз — бабах! — постріл із «джмеля». Добре, що в стіну попав, а не у вікно, всі вікна посипались із першого по п'ятий поверх. Потім другий постріл — бабах! — потім третій. Позалягали біля вікон, повибігали в коридор, зайняли кругову оборону, відкрили вогонь, відбилися. На ранок пішли прочісувати місцевість, знайшли місця, звідки вівся вогонь; якщо й поклали когось, то вони забрали своїх двохсотих. Люди повиходили на вулиці, відкрилися магазини, їздять автівки, жінки з колясками, кажуть, уперше за багато тижнів. Наступної ночі — снайпер. Тільки бах-бах, бах-бах — то в одне вікно, то в інше. Засікли його в тепловізор, вальнули, а він, гад, поміняв позицію, і знову бах-бах і бах- бах. І так цілу ніч — він на нас полює, а ми на нього, профі. А вчора під'їжджає беха, зупиняється он там, водій не глушить, сидить за кермом, а пасажир з гранатомета — бабах! — розкурочив дах, зняв шифер. Пацани на посту давай поливати його з калашів, а тут дерева, мандраж, відстань, а наш старий афганець, той, в якого радикуліт, приліг за бруствер і одиночними з калаша бах, бах, бах — і посипалися в бесі вікна. А тут таксист приїхав, якраз за бехою. сам бачиш, через ці гори щебеню там вузький проїзд, перекрив нашим зону обстрілу. Довелося припинити, щоб не покласти цивільного. Беха рвонула з місця, водій може поранений, може ні, а пасажиру-стрільцю, здається, кришка. А де ти його будеш шукати? Без номерів. Місцеві приходять, приносять їсти, розказують — той був, той був, той колорад, але лише окопи рив, подивитися на нас. доторкнутися рукою, свої ж бо. А таксист учора приходив, каже — дякую, хлопці, що врятували мені життя, дякую, що не стріляли, хоча мали на це повне право, бо так, як боно вчора виглядало все, ви мали право подумати, що я з ними заодно і прикриваю їхній відхід. Була така думка.