Телефонна пригода
- Автор: Крыжановский Андрей Степанович
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Радянська Україна
- Жанр: Прочее юмористическое
Электронная книга - «Телефонна пригода». Краткое содержание книги:
Будуючи свої оповідання на парадоксах, автор уміє ефектно довести абсурдність того чи іншого негативного явища, майстерно вивернути навиворіт жалюгідну сутність антиподів нашої моралі. Його творчості завжди притаманні лаконізм, динамічність і афористичність. Недаремно майже в усіх попередніх книжках письменника окремими розділами виходили його афоризми, які сам автор охрестив «контекстами». Ці влучні і дотепні афоризми, як і гуморески Андрія Крижанівського, когось-таки обов'язково примушують зіщулитися. А людей добрих вони, навпаки, зігрівають. Адже від щирої і веселої посмішки завжди тепліше на душі.
— А при тім, що воно зіграло роль детонатора мистецьких пристрастей, — відповів мистецтвознавець.
— Якого ще детонатора?
— Найжиттєвішого. Склочного! — сказав мистецтвознавець. — А було так…
— Добірне товариство! — відкрив п’ятихвилинку візир (голова місцевкому). — Є така думка, що примі X. більше пасує роль няньки шахині, а на партію самої шахині слід висунути когось з молодих балерин…
— Браво! Давно пора! — заверещав кордебалет.
— Дозвольте вважати ваші вигуки за схвалення цієї пропозиції,— підхопив склочну ноту візир.
— Не забувайте хто я! — вкрилася червоними плямами прима.
— Висловлюю візирові імпічмент! — став на захист прими джигіт (член місцевкому). — Наша шановна X. неперевершена!
Тут закричали усі, розкрутилася веремія, рок-опера, вакханалія, шарварок, розгардіяш, гармидер. На щастя, грянула увертюра й розпашілі профспілкові активісти викотилися на публіку…
— От вам і непідробні пристрасті, любов і ненависть, тріумф балерини X., — закінчив мистецтво знавець.
— Жорстока містифікація, — промимрив я.
— Париж вартий меси, — відповів мистецтвознавець.
— Врешті-решт, — сказав я, — мистецька премія мирить усіх.
— Якби ж то так! — заперечив мистецтвознавець. — Після тої вистави ваша люба прима зчинила таку бучу, що соліст-візир злетів із голови місцевкому, вилетів із преміального списку і всох на другорядних ролях. Мистецтво, як відомо, завжди вимагає жертв…
І ми вертаєм
На роботі — Сцілла і Харібда.
Вдома — дружина й теща.
У школі синок теж наакселератив.
Куди подітися змученій душі? Мамо!
— Здрастуй, синку! Здрастуй, манюнє!
(У манюнього довоєнна метрика і центнер живої ваги).
— Здрастуй, мамо! Втомлений, як віл. Голодний, як вовк. Спати хочу, як ведмідь.
— Ах ти ж, мій зайчику! Ух ти ж, мій побігайчику!
— Вибач, мамусю, я одразу ляжу…
— Ручки вимий. Від мікробів…
— А! Вже мию.
— Тепер борщику, борщику!
— Я їв борщ.
— Де?
— На роботі в буфеті.
— Хіба то борщ? То бовтанка на мазуті. Сьорб… Сьорб…
— Геніально!
— Це ти нарошне, щоб матір похвалити.
— Не борщ, а симфонія!
— Невже прісний?!
— Що ти! Шедевр!
— Завжди мене перехвалюєш. Може, сметани додати, часнику накришити?
— З борщем повний порядок.
— Бери пиріжки.
Плям… Плям…
— Рахат-лукум!
— Невже не допекла?!
— Що ти! Такі пиріжки і в раю не подають.
— Нарошне хвалиш, щоб мені приємно…
— Слово честі!
— Сіль не сип, не сип сіль!
— Я люблю сіль!
— Від солі капіляри. Дуня з третього під'їзду від капілярів померла. Пам'ятаєш тітку Дуню? Зі мною в госпіталі працювала…
— Пам'ятаю. Ледь мені вухо не скрутила…
— Було за що. Ти її в сорок п’ятому мессершміттом обізвав.
— Каюсь, але точно. По-перше, гостроноса, по-друге, на кожного холостяка-фронтовика пікірувала…
— На холостяків можна… Вогонь-дівка була! Тепер таких нема. Сирок бери…
— Терпіти не можу…
— А ти з ягідкою… Сирок — перше діло для мозкової діяльності.
— Пивка б для мозкової…
— Від пива водянка… Дядька Сашка пам’ятаєш з п’ятнадцятої квартири? Помер від водянки.
— Від водярки…
— Нащо так? Нащо наговорюєш на людину?
— На мене теж наговорюють…
— А хіба від цього ти гіршим стаєш? До людей будь привітним… І роби. Робота сама за тебе скаже.
— Будь певна, мамо…
— А я певна. Тільки гарячий ти, викапаний батько…
— Холоднокровних і так багато розплодилося.
— Аби не байдужих. Пам’ятаєш, батько говорив: справжній звір — байдужий звір.
— На все життя запам’ятав.
— Ой, у тебе повіки склеплюються! Бідна дитина! Спатоньки, спатоньки!
— Уф! Уже сплю.
— Зніми шкарпетки. Шкарпетки зніми! Нейлон пори закриває!
— Зняв, уже зняв.
— Тобі не дме?
— Ти що!
— Дме! Зараз ковдру принесу.
Хр… Хр… Хр-р-р…
— Так! Підіткну ковдру…
— Мамо, я вже сплю.
— Спи. Я кватирку зачиню…
— Уф… Хай повітря…
— Буде протяг. У тебе носик слабий… Ось візьму табуретку і…
— Мамо! Не лізь під стелю. Сам закрию.
— Спи! Ти не вмієш…
— Не лізь, кажу! Бо торохнешся…
— Все, закрила. Спи. Подушка низько…
— Хай… Я люблю низько…
— Ніжки підібгав… Простягни. Хай від голови кров відливає. Так. А під голову ще подушечку…
— Я сплю…
— Спи, спи… Тверда подушка. Принесу м’яку. У мене є з гагарячого пуху…