Телефонна пригода
- Автор: Крыжановский Андрей Степанович
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Радянська Україна
- Жанр: Прочее юмористическое
Электронная книга - «Телефонна пригода». Краткое содержание книги:
Будуючи свої оповідання на парадоксах, автор уміє ефектно довести абсурдність того чи іншого негативного явища, майстерно вивернути навиворіт жалюгідну сутність антиподів нашої моралі. Його творчості завжди притаманні лаконізм, динамічність і афористичність. Недаремно майже в усіх попередніх книжках письменника окремими розділами виходили його афоризми, які сам автор охрестив «контекстами». Ці влучні і дотепні афоризми, як і гуморески Андрія Крижанівського, когось-таки обов'язково примушують зіщулитися. А людей добрих вони, навпаки, зігрівають. Адже від щирої і веселої посмішки завжди тепліше на душі.
— Може, на курку?
— Як мінімум, на бойового кочета, дорогий.
— Ти втішив мене, Іраклію, — сказав русяво-сивий.
— Твоя втіха — моя втіха, Остапе, — відповів чорняво-сивий, виконавши оберт на сідальному механізмі.
— Закусимо, Іраклію?
— Ти читаєш мої думки, Остапе.
— Поруч із пансіонатом функціонує їдальня, — повідомив бармен.
— Я поважаю їдальні, які функціонують, — сказав Остап.
— Чудова їдальня, — сказав Іраклій,
— Особливо мухи, — сказав Остап.
— Чудові мухи, — підтримав Іраклій.
— І черга, — сказав Остап.
— Чудова черга, — потвердив Іраклій.
— Як на елеваторі, — сказав Остап.
— На елеваторі менша, — заявив Іраклій.
— Там і мухи менші, — сказав Остап.
— Там не мухи, а якісь ліліпути, — погодився Іраклій.
— Інша справа в їдальні.
— Ніякого порівняння, дорогий!
— Ви з нашого пансіонату? — поцікавився бармен.
— Ти з нашого пансіонату, Остапе? — поцікавився Іраклій.
— У мене є деякі підстави позитивно відповісти на твоє питання, Іраклію.
— Я вірю, тобі, дорогий, як собі.
— Ти порадував моє серце, Іраклію.
— Ми з нашого пансіонату, — повідомив бармена чорняво-сивий.
— Хіба ми не схожі на завсідників «Колгоспного аграрія»? — спитав русяво-сивий.
— Серпень — не сезон для селян, — ухильно відповів бармен.
— Кому потрібен цей серпень? — підтримав Іраклій.
— Моє тіло проситься в лютий, — сказав Остап.
— Грудень теж має свої принади, дорогий.
— Тільки лютий! — затявся Остап.
— У лютому фрукти, — згадав Іраклій.
— Навіть сухофрукти, — сказав Остап.
— Саме їх я мав на увазі, дорогий.
— А лютневі дощі?
— Чудові дощі!
— Вони назавжди залишаться у моєму серці!
— І в попереку, дорогий.
— Чудовий сезон!
— Сезон для селян.
— Все чудове — селянам, — сказав Остап.
— Що будемо? — перебив бармен.
— Що будемо? — повернувся Остап до Іраклія.
— Що будемо? — повернувся Іраклій до бармена.
— Коньяк, шампанське, «Гурджаані», — повідомив бармен. — Горілки нема.
— Нема горілки, Остапе!
— Горілка є в їдальні, — сказав бармен.
— Чудова їдальня! — сказав Іраклій.
— Чудові мухи, — сказав Остап.
— Чудова горілка, — сказав Іраклій — Чому ти не любиш горілку, Остапе?
— Люди кажуть, що коньяк корисніший.
— Вір людям, Остапе!
— Я вірю їм, Іраклію!
— Правда?
— Свята правда, друже.
— Ти віриш, що я теж їм вірю, Остапе?
— Я вірю тобі, як собі, Іраклію.
— Добре вірити людям, дорогий! Візьмемо коньяк.
— І шампанське. — сказав Остап.
— Як? Хіба я не замовив шампанське?
— Ти замовив, але подумки, Іраклію.
— Бармен має вгадувати думки клієнтів, Остапе.
— Якщо він справжній бармен, — сказав русяво-сивий.
Бармен позеленів.
— Важко вивчитися на справжнього бармена, Остапе.
— Важко, але вивчаються.
— Вивчаються робити коньяк із портвейну за горілки.
— Приємно чути.
— Але не пити.
Бармен зашарівся,
— Коньяк, шампанське, «Гурджаані», — замовив чорняво-сивий.
— Чи не забагато? — спитав бармен.
— Ми візьмемо ще, — заспокоїв русяво-сивий.
— Між іншим, — заявив бармен, відкорковуючи пляшки, — за навантаженням наша професія прирівнюється до металургів.
— Жаль барменів, — сказав Остап.
— Жаль до сліз, — ствердив Іраклій.
— Допоможемо людині? — спитав русяво-сивий.
— Влаштуй, влаштуй його на мартен! — попросив чорняво-сивий.
— Я влаштую його на конвертор.
— Влаштуй, влаштуй його на конвертор, він із дитинства марив конверторами!
— Я використаю свої парламентські зв’язки, — сказав Остап. — Де телефон?
— Не треба, — зблід бармен.
— Жаль, — зітхнув Остап.
— Жаль до сліз чорну металургію, — схлипнув Іраклій.
Бармен одсунувся у темний закуток.
Теленькнули чарки, задзвеніли келихи, грюкнули стакани.
— Твоє здоров’я, Іраклію!
— Твоє здоров’я, Остапе!
— Не залишай старих друзів і стару дорогу!
— Будь квітучий, як весна, багатий, як земля, здоровий, як вода!
— За Миргород!
— За Сурамі!
— Гамарджос!
— Будьмо!
Поступово дійшли до Владивостока.
— Тут тихо, — схвалив Остап.
— Післяобідній час, — пояснив бармен.
— Мертва година, — сказав Остап.
— Сієста, — додав Іраклій.
— Зараз прийдуть, — повідомив бармен. — У вечірніх туалетах.
— У тебе є вечірній туалет, Остапе? — спитав чорняво-сивий.