Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Современная русская и зарубежная проза » Політ ворона. Доля отамана
Політ ворона. Доля отамана - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Політ ворона. Доля отамана

Электронная книга - «Політ ворона. Доля отамана». Краткое содержание книги:

Змалку Грицько вирізнявся серед однолітків своєю силою та нестримним бажанням верховодити. Увесь Цареборисів дивувався, що то за чоловік росте. Мав сталеву волю, гострий розум та непримиримість до несправедливості. Старі діди, бачачи щоденні Грицькові витівки, інколи казали: «Росте майбутній отаман. Справжній характерник». А коли настав час боронити рідні терени від червоних, Грицько із шаблею пішов на ворога. Він, «Чорний ворон» Теплинського лісу, той, кого не брали кулі, став страшним сном для ворогів. Невловимий, безсмертний – казали, мати заговорила його від смерті. Але погибель не завжди приходить від кулі…
1 ... 5 6 7 8 9 10 11 12 13 ... 27
Перейти на страницу:

– То не твоє діло, – різко обірвала. – Якщо не буду допомагати людям, Бог мене покарає, – відказала коротко.

Може, й не хотіла, але мусила прийняти ті знання, бо старенька мати дуже просила. «Нехай іншим разом, – тепер сама відкладала. – Нехай завтра, ви ж іще на ногах», – та так і дотягла, коли та вже ледве говорила.

Зараз про інше думала: «І чого він мені дорікає? Напевно, Меланині батьки щось говорять чи їхні родичі, – намагалася вгадати. – А що людям? Сьогодні вони до тебе дитину перелякану несуть та слізно просять, а завтра обсудять. Тільки мати радила на те не зважати, – пригадувала її настанови. – І грошей ніколи не вимагати – хто що дасть. А я й за хлібину чи десяток яєць дякую. Якщо в людини нема нічого, то й таку не вижену, коли в неї скрута велика, ще й своїм поділюся. Виходить, що це не заробітки, а мій обов’язок, – розмірковувала, шукаючи, чим себе заспокоїти. – Коли це не Боже діло, нехай Він позбавить мене тих знань, зробить так, щоб я все забула».

Пригадалось, як на сповіді отець Сергій наполягав покаятися, а вона так і не зрозуміла, за що. Сердилася й на свої думки, які час від часу намагалися душу гризти. Та коли хтось стукав у двері чи просто просився в хату зі своєю бідою, ураз про все забувала.

5

Дід Карпо давно виглядав свого товариша Андрона. Інколи навіть на вокзалі його шукав, перепитував у старих бандуристів, яких ще багато ходило по білому світові: раптом хтось та й зустрічав. А вечорами сумував, пригадуючи, як той завжди приносив йому найцікавіші новини, ба навіть знав, хто над ким панувати тільки-но збирається. «Мабуть, царська розвідка володіє меншою інформацією, ніж старий козак Андрон», – часто так про нього думав. Узимку ще частіше його згадував, особливо коли після обіду вже й сутінки починали насуватися. Здавалося, посиділи б із Андроном біля теплої лежанки, погомоніли, куди б і сум дівся.

У молоді роки все йому так було довкола, а зараз і похмурого неба не любив, яке могло так набундючитися, неначе на всіх сердиться; дратував і біло-сірий ковпак, який днями міг висіти просто над його хатою, а коли сніг несло стіною, одразу квапився розпалити грубку. І тільки тоді, коли в ній починали потріскувати дрова, йому ставало легше. А вже як усядеться на теплій лежанці, то й зовсім як у Бога за пазухою. У теплі навіть думки починали літати, а розгулявшись, стільки всього могли повернути з минулого, що й не передивитися. Серед того навіть Самарський православний монастир міг вигулькнути. Тоді й пригадував старий Карпо, як хворих і старих козаків водив у шпиталь, що при тій святій пýстині, яких приймали там ще з тих часів, коли слава про Запорозьку Січ тільки-но почала розходитися.

А такі малі сироти, як він та Андрон, доглядали старих запорожців, разом із тим набиралися знань, яких вистачило на все життя. Та такого наслухалися про козацький край, про рідну Ойчизну, що не боялися навіть померти за неї. Тож коли підросли, хотіли тільки козакувати, хоча це вже було зовсім не те – служили Російській імперії, завойовували для неї землі та клали за царя своє здоров’я. Але й тому прийшов край – після серйозного поранення першим з тієї обойми вибув він, а невдовзі й Андрон, а відтак вони знову зустрілися в тому-таки монастирі на Божій службі. Отримавши благословення, Андрон пішов звідти з кобзою збирати та розносити правдоньку, а він поїхав погостити до рідної сестри, та тут і залишився, бо клята культя прив’язала його до цієї напівтемної мазанки.

З того часу Карпо чекав на свого товариша мало не щодня, адже той не напише і не передасть. Тільки не було такого, щоб прийшов Андрон, а Карпа вдома не застав. Частіше навпаки: стіл застелений чистою скатертиною, на плиті стоїть ще тепла зварена картопля, під лавкою пляшка сусідчиного самогону, а з-під покуття пахне любистком, аби перебивав у хаті цвіль та сирість. Відчуття зустрічі й сьогодні не покидає Карпа – що не робить, а все прислухається, чи не Андрон шарудить у його сінях.

Поки його немає, згадав іншого старого кобзаря та його пісню про бідну вдову, яка помирає від тяжкої праці, про її діточок, які ще не знають, що таке сирітська доля. Хтось кидає до його капелюха мідяки, хтось уважно слухає, а малий Карпо попереду всіх стоїть та так плаче, аж на крик зривається. Не витримав того старий козак, схопив хлопчину за руку та й посадив поряд. Так і пішли вдвох від села до села, а добравшись до Самари, завернули до монастиря помолитися. Про що просив старий кобзар, він не знав, бо самому хотілося тільки одного – гарячого борщу та пирога зі сливами, чим обіцяли нагодувати їх після служби.

1 ... 5 6 7 8 9 10 11 12 13 ... 27
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)