Норвезькі народні казки
- Автор:
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Ольга Дмитриевна Сенюк
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Норвезькі народні казки». Краткое содержание книги:
— Коли ти рубатимеш у моєму лісі дерево, я тебе вб’ю!
Як почув хлопець ту погрозу, то кинув сокиру й прожогом помчав додому. Прибіг він до хати, насилу дух зводить, та й розповідає, що його спіткало. Почав батько лаяти його.
— Ти, — каже, — боягуз, мене замолоду ніякий троль не відлякав би від роботи!
Другого дня до лісу подався середній син. Але йому також повелося не краще, ніж старшому братові. Не встиг він рубнути сокирою, як перед ним з’явився троль та й каже:
— Коли ти рубатимеш у моєму лісі дерево, я тебе вб’ю!
Хлопець побоявся навіть глянути на троля. Він мерщій кинув сокиру й дременув додому. Прибіг він до хати, а батько йому теж каже:
— Ти боягуз, мене замолоду ніякий троль не відлякав би від роботи!
Третього дня найменший син, якого вони прозвали Пічкуром, і собі захотів до лісу.
— І ти зібрався рубати дерево? — засміялися брати. — Та ти ж ніколи й носа не потикав за поріг!
Хлопець нічого не відповів на це, тільки попросив на дорогу харчів. М’яса в матері не було, тому вона відкинула йому чимале кружало сиру. Пічкур сховав сир у торбу і подався до лісу.
Та не встиг він стати до роботи, як перед ним з’явився троль та й каже:
— Коли ти рубатимеш у моєму лісі дерево, я тебе вб’ю!
Але хлопець був не в тім’я битий. Він підійшов до своєї торби, витяг звідти сир і стиснув його так, що з нього закапала сироватка.
— Бачиш? — гукнув він тролеві. — З цього білого каменя аж вода потекла, як я його стиснув. Отак я й тебе стисну, якщо ти миттю не стулиш пельки!
— Ох, пожалій мене! — злякався троль. — А я тобі допоможу рубати дерево!
— Ну гаразд, — сказав Пічкур, — якщо ти допоможеш мені працювати, то я тебе не зачеплю.
Троль так ревно взявся до роботи, що аж тріски полетіли. Того дня вони звалили багато дерев.
Коли настав вечір, троль і каже:
— Ходімо до мене. Адже моя домівка ближче, ніж твоя.
— Ходімо, — погодився Пічкур.
Прийшли вони до тролевої печери. Троль почав розкладати вогнище, а Пічкурові загадав принести води на кашу. Але в печері стояли тільки два залізні шаплики, такі великі й важкі, що хлопець не міг їх навіть підняти.
Попробував він ті шаплики та й каже тролеві:
— З такими наперстками не варто й час гаяти. Я зараз принесу цілу криницю.
— Ні, голубе, не треба! — злякався троль. — Нехай моя криниця стоїть. Краще ти розпалюй вогнище, а я сам принесу води.
Приніс троль води, і вони зварили велетенський казан каші.
— Як ти гадаєш, — спитав Пічкур, — чи не закластися нам, хто кого переїсть?
— Закладімося! — зрадів троль. Він був певний, що цей заклад виграє. Пічкур тоді взяв нишком шкіряну торбу і прив’язав її собі спереду до живота.
От посідали вони до столу і почали їсти. Пічкур одну ложку каші несе до рота, а дві в торбу. А троль їсть і не дивиться, що той робить, їли вони, їли, аж ось троль відклав ложку та й каже:
— Я більше не подужаю.
— їж, — каже Пічкур, — бо я ще не наївся.
Не хотілося тролеві програвати заклад, і він знову наліг на кашу. Живіт у нього став уже як гора, а каші ще багато. І троль з ляку, що не з’їсть її всю, упав під стіл.
А Пічкур забрав усе долото й срібло з тролевої печери. Тепер батькові було чим сплатити борги і без дерева.
Хлопець, проданий за тютюн
Була колись бідна вдова, і мала вона сина. Вдова ходила з ним жебрати від двору до двору, бо вдома в неї не було чого ні в горщик укинути, ні до вогню поставити. Спершу вони жебрали в селах, а потім вирішили спробувати щастя в місті. І там, ходячи від будинку до будинку, дійшли до бургомістра. Він був добрий і щедрий чоловік, найщедріший у тому місті. Але за дружину той бургомістр узяв собі дочку найбагатшого тамтешнього купця, а вона була горда й зарозуміла.
У них була маленька дочка. Вона росла одиначкою, не мала з ким гратися, тому відразу заприязнилася з бідним хлопчиком, коли він зайшов зі своєю матір’ю. Побачив бургомістр, як дітям добре вдвох, і взяв хлопчика до себе, щоб його дочка мала товариша. Діти разом гралися, разом майстрували, разом училися й ходили до школи, завжди жили в злагоді й ніколи не сварились.