Норвезькі народні казки
- Автор:
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Ольга Дмитриевна Сенюк
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Норвезькі народні казки». Краткое содержание книги:
Одного ранку бургомістрова дружина дивилася з вікна, як діти йдуть до школи. На вулиці після дощу стояла величезна калюжа, яку годі було обминути. Тому хлопчик спершу переніс через ту калюжу торбинку зі сніданком і ранець з книжками, потім вернувся й переніс дівчинку. А коли ставив її на землю, то поцілував у щоку.
Побачила їх бургомістрова дружина й сердито крикнула:
— Це неподобство! Як сміє той жебрак цілувати мою дочку? Ми ж бо перші люди в місті!
Бургомістр не добачив у цьому нічого страшного. Він намагався втихомирити дружину, казав, що ніхто не знає наперед, що з дітей виросте і яка доля чекає їхню дочку. Хлопчик цей дуже чемний і слухняний, а велике дерево виростає з малесенького паростка.
Але дружина не слухала його.
— Не сподівайся дяки від приблудлої псяки, — казала вона. — Хоч скільки чисть мідяний шилінг, хоч скільки його три, він однаково не стане таляром, дарма що блищатиме, як золотий.
Зненавиділа вона хлопця, де хоч, там його й дінь.
Умовляв її бургомістр, умовляв — нічого не помогло. І віддав він хлопця капітанові, що якраз стояв зі своїм кораблем у порту. Тому саме потрібен був юнга. А дружині бургомістр сказав, що продав хлопця капітанові за тютюн.
На прощання бургомістрова дочка переламала навпіл свою каблучку й половинку віддала хлопцеві, щоб потім по ній вони могли впізнати одне одного. Невдовзі після того корабель підняв якір і поплив далеко-далеко в чужі краї.
Плив він, плив і причалив до берега в якомусь місті. Капітан і матроси зійшли на берег, а юнга залишився на кораблі. Він саме лаштувався готувати для всіх обід, коли це з другого берега протоки почувся чийсь голос. Хлопець узяв човна й поплив туди. Там він побачив стару жінку. То була чаклунка.
— Я стою тут сто років і гукаю, гукаю, щоб мене перевезли. Але ніхто, крім тебе, не почув мене й не приплив на мій голос. За це ти дістанеш добру винагороду, — мовила стара жінка. — Перевези мене до моєї сестри, вона мешкає в горах недалеко звідси, і попроси в неї скатертину, сховану в шафі.
Прийшли вони до другої чаклунки. Та почула, що хлопець допоміг її сестрі перебратись через протоку, й запитала його, яку винагороду він хотів би дістати за свою послугу.
— Яка там винагорода за таку мізерну послугу. Але якщо ваша ласка, то дайте мені ту скатертину, що схована в шафі, — відповів хлопець.
— Ти сам би до цього не додумався! — мовила чаклунка й дала йому скатертину.
— А тепер мені треба чимдуж поспішати на корабель, а то не встигну приготувати матросам обід, поки вони повернуться з міста, — сказав хлопець.
— Про це не турбуйся, — мовила стара, яку він перевозив. — Обід сам звариться, навіть якщо тебе й не буде там. Тобі треба буде тільки розстелити скатертину. Тепер ходи зі мною, я хочу тобі ще заплатити. Я стояла сто років на березі й гукала, гукала, але ніхто, крім тебе, не почув мене й не приплив на мій голос. Вези тепер мене до другої моєї сестри і попроси в неї меча. Коли ти захочеш сховати того меча в кишеню, він стане маленький, як складаний ножик. А коли витягнеш його, він знов обернеться в меч. Удариш чорним боком меча — і все стане мертве, а вдариш білим боком — усе знов оживе.
Прийшли вони до другої сестри. Та довідалась, що хлопець перевіз її сестру через протоку, й захотіла винагородити його.
— Бери, — каже, — що сам хочеш.
— Що там я можу хотіти за таку мізерну послугу! Хіба дайте мені того меча, що лежить у шафі, — мовив хлопець.
— Ти сам би до цього не додумався! — сказала чаклунка й дала йому меча.
— Ходімо далі, — мовила сестра, яку він перевозив. — Я стояла на березі сто років і гукала, гукала, але ніхто, крім тебе, не почув мене й не прийшов на мій голос. Ти заробив ще більшу винагороду. Ходімо тепер до моєї третьої сестри, і попроси в неї старого пісенника. Коли хворому заспівати з того пісенника таку пісню, що стосується його хвороби, то він одужає.
Прийшли вони до третьої сестри, і коли вона довідалась, що хлопець перевіз її сестру через протоку, то й собі захотіла винагородити його.
— Бери, — каже, — що сам хочеш.
— Що там я можу хотіти за таку мізерну послугу! Хіба дайте мені старого пісенника, бабусю, — мовив хлопець.
— Ти сам би до цього не додумався! — сказала чаклунка й дала йому пісенника.
Коли він нарешті повернувся на корабель, матросів ще не було. Він швиденько випробував скатертину: розстелив на столі один її ріжечок, хотів побачити, що там з’явиться, поки розстелить її всю. Гульк — і на ріжечку з’явилося багато смачної їжі, та ще й питво до неї. Хлопець сам трохи попоїв і нагодував собаку донесхочу.