Норвезькі народні казки
- Автор:
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Ольга Дмитриевна Сенюк
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Норвезькі народні казки». Краткое содержание книги:
Так добули вони до ранку.
Другого дня, коли тролі зібралися на весільну учту, королевич сказав:
— Я хочу ще побачити, що вміє моя наречена, якої вона роботи навчилася.
— А чого ж, глянь, — погодилась мачуха.
— Я маю гарну сорочку і хотів би надягти її на весілля. Але на ній є три лойові плями, і їх треба відіпрати. Я обіцяв, що одружуся лише з тією дівчиною, яка випере мені сорочку. Бо як дівчина не вміє й сорочки випрати, то вона нічого не варта.
— Ну, це нехитре діло, — сказали гості.
Довгоноса королівна відразу ж узялася прати сорочку. Вона терла її з усієї сили. Та що більше терла, то помітніші ставали лойові плями.
— Ох, ти не так переш, — сказала їй мати. — Дай-но я тобі допоможу!
Та в її руках сорочка стала ще брудніша. Що довше вона прала, то більшали плями.
Потім сорочку спробували випрати інші тролихи, і в них виходило те саме. Врешті сорочка стала така, ніби її хтось протяг крізь димар.
— Ви ні на що не здатні! — сказав королевич. — Он під вікном сидить якась приблуда. Я закладаюся, що вона пере краще, ніж ви всі разом. Ходи-но сюди, дівчино! — покликав він.
Дівчина зайшла до світлиці.
— Ти можеш випрати цю сорочку? — запитав королевич.
— Ой, не знаю, — відповіла дівчина, — але спробую.
І не встигла вона занурити сорочку у воду, як та випралась і стала така біла, мов свіжий сніг.
— Коли так, то ти будеш моєю дружиною і більше ніхто, — сказав королевич.
Як почула мачуха ці слова, то луснула з люті. З носатою королівною та рештою тролів сталося те саме. Тоді королевич зі своєю нареченою звільнили всіх в’язнів, які були там зачинені, набрали золота й срібла, скільки могли понести, і подалися далеко-далеко від замку, який стоїть на схід від сонця й на захід від місяця.
Лис-пастух
Одній господині треба було пастуха. Ось іде вона дорогою і зустрічає ведмедя.
— Куди ви йдете? — питає він.
— Та йду шукати собі пастуха, — відповідає господиня.
— Може б, ви мене взяли? — питає ведмідь.
— Узяла б, якби ти вмів скликати худобу, — каже жінка.
— Умію: б-р-р-р! — реве ведмідь.
— Ні, такого пастуха мені не треба, — каже жінка.
Іде вона далі і зустрічає вовка.
— Куди ви йдете? — питає вовк.
— Та йду шукати собі пастуха, — каже жінка.
— Може б, ви мене взяли? — питає вовк.
— Узяла б, якби ти вмів скликати худобу, — каже жінка.
— Вмію: у-уа-а! у-уа-а! — виє вовк.
— Ні, такого пастуха мені не треба, — каже жінка.
Іде вона далі і зустрічає лиса.
— Куди ви йдете? — питає він.
— Та йду шукати собі пастуха, — каже жінка.
— Може б, ви мене взяли? — питає лис.
— Узяла б, якби ти вмів скликати худобу, — каже жінка.
— Вмію: минь-минь, бир-бир, кізю-кізю! — гукає лис ніжним, ласкавим голосом.
— Гаразд, будеш у мене пастухом, — каже жінка і посилає його стерегти худобу.
Першого дня свого пастухування лис із’їв козу, другого дня — вівцю, а третього — корову.
Вернувся лис увечері додому, а господиня й питає його, де він дів її худобу.
— Голови в річці, а ноги в лісі, — відповідає лис.
Господиня саме збивала масло. Почула вона лисові слова і подумала, що треба самій подивитися, де ж та худоба. Поки її не було в хаті, лис заліз у масницю й вихлебтав усю сметану. Як повернулася господиня та побачила, що лис зробив, то витягла з масниці копистку і замахнулась нею на лиса. Але зачепила тільки кінчик хвоста.
Відтоді в лиса кінчик хвоста білий.
Як Пічкур заклався з тролем, хто кого переїсть
Був собі Колись селянин, і мав він троє синів. Жив він у великих злиднях, бо вже був старий і нездужий, а сини все не хотіли братися як слід до роботи. До їхньої садиби прилягав великий, густий ліс. От батько й надумав таке: загадає він синам нарубати в лісі дерева, наторгує грошей і сплатить борги.
Нарешті він таки присилував синів до праці. Першим мав іти рубати дерево найстарший. Прийшов він до лісу і тільки-но замахнувся сокирою на стару, оброслу мохом ялину, як перед ним з’явився велетенський троль та й каже: