Загублена земля. Темна вежа III
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Темна вежа #3
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Переводчик: Елена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Загублена земля. Темна вежа III». Краткое содержание книги:
Це край землі Роланда, так званого Околоміра. Вони довідались про те, що таких стежин всього шість, і всі вони випромінюють світло. У місці перетину цих променів в самому центрі Роланд сподівається знайти міфічну Вежу.
Після багатьох пригод Роланду вдається повернути в Околомір Джейка, хлопчика, яким Роланд пожертвував під час переслідування Людини в Чорному. У Джейка виявляються дві книги: одна із загадками без відповідей, інша – присвячена подорожі дітей на потягу. Джейк купив ці книжки в магазині Кальвіна Тауера, зловісного і таємничого персонажа.
Незабаром до героїв приєднується Ой, незвичайна істота, що нагадує єнота, собаку і борсука...
— Годі! — закричала на нього Сюзанна. — Невже ти не бачиш, що він це зробить? Ти ж його просто примушуєш!
Роланд люто зиркнув на неї.
— Я змушую його прийняти рішення. — Його погляд повернувся до Едді. Вкрите глибокими зморшками обличчя стрільця було невблаганне. — Друже, ти спромігся вийти з тіні героїну й свого брата. А тепер вийди з власної тіні, якщо насмілишся. Ну ж бо, виходь. Вийди, і застрель мене, і поклади усьому край.
Якусь мить здавалося, що Едді стрілятиме, і тоді все закінчиться просто тут, на цьому високому хребті, під безхмарним літнім небом, коли на горизонті синім маревом мерехтять шпичаки міста. В Едді почала смикатися щока. Міцно стулені губи пом'якшали й затремтіли. Рука впала з руків'я Роландового револьвера, озлобленого сандаловим деревом. Груди здійнялися раз… другий… третій. Едді розтулив рота, і в нього вирвався зойк, у якому жах і відчай злилися воєдино. А потім він наосліп ступив назустріч стрільцеві.
— Я боюся! Невже ти не розумієш, придурку? Роланде, я боюся!
Ноги підкосилися, і він повалився на землю. Роланд підхопив його і притис до себе, вдихаючи запах поту й немитого тіла, запах сліз і страху.
Якусь мить обіймав, а потім розвернув обличчям до Сюзанни. Едді впав навколішки біля її візка і втомлено схилив голову. А вона поклала руку йому на потилицю, притискаючи голову собі до лона, і різко кинула стрільцеві:
— Знаєш, біле здоровилло, часом я тебе просто ненавиджу.
Роланд взявся руками за голову і міцно стис.
— Іноді я сам себе ненавиджу.
— Але ж це тебе не спиняє?
Роланд не відповів. Він дивився на Едді, який лежав з міцно заплющеними очима, притисшись щокою до Сюзанниного стегна. Обличчя мало стражденний вираз. На Роланда накотила хвиля неймовірної втоми, але він подолав бажання відкласти цю чарівну розмову до кращих часів. Якщо Едді правий, то іншого дня в них не буде. Джейк уже майже приготувався зробити свій хід. Едді був обраний акушеркою, яка допоможе йому прийти в цей світ. І якщо він не буде готовий до цього, то Джейк помре у мить входження. Так само задихнеться немовля, якщо пуповина матері обмотається довкола його шиї, коли почнуться перейми.
— Підведися, Едді.
Коротку мить йому здавалося, що Едді й далі ховатиме обличчя у жінчиній спідниці. Якщо так, то все пропало… і в цьому теж проявлялося ка. Але потім Едді поволі звівся на ноги. Він стояв увесь обім'яклий, похнюплений. Руки, плечі, голова, волосся — все безвладно поникло, і це було недобре, але принаймні він встав. Для початку згодиться.
— Подивися на мене.
Сюзанна стривожено посовалася у візку, але цього разу промовчала.
Едді повільно підвів голову і тремтячою рукою відкинув з лоба волосся.
— Ось, тримай. Дарма я його в тебе забрав, навіть попри весь мій душевний біль. — Впевненим порухом руки Роланд зірвав з шиї сиром'ятний шнурок і простягнув ключ Едді. Але не одразу розкрив руку, коли Едді, мов сомнамбула, потягнувся за ним. — Ти спробуєш зробити те, що потрібно?
— Так. — Голос був майже нечутний.
— Маєш що мені сказати?
— Вибач, що я боюся. — В голосі Едді бриніло щось жахливе, щось таке, від чого в Роланда стислося серце. І, мабуть, він знав, що це: відгомін дитинства Едді, що болісно конало, невидиме для очей, та Роланд чув його крики, дедалі тихіші. Але він намагався їх не чути.
Це я теж роблю в ім'я Вежі. З кожним кроком мій рахунок збільшується, наче борг п'яниці в шинку, і день розплати неухильно наближається. Чим я розплачуватимуся ?
— Мені не потрібні твої вибачення. Тим більше за те, що тобі страшно. Ким би ми були, якби не страх? Скаженими псами, чиї морди вкриті піною, а стегна ззаду закаляні лайном.
— То чого тобі треба? — закричав Едді. — Все, що я міг дати, ти забрав! Хоча ні, не так, бо я тобі сам усе віддав! Що ти ще від мене хочеш?
Роланд міцно тримав у кулаці ключ — запоруку порятунку Джейка Чемберза — і нічого не відповідав. їхні з Едді погляди схрестилися. Зелені простори рівнини та блакитні води ріки Сенд осявало сонце, а десь далеко над золотистими обширами цього літнього полудня, що вже поволі вигасав, знову розляглося вороняче каркання.
І невдовзі в очах Едді Діна з'явився проблиск розуміння.
Роланд кивнув.
— Я забув лице… — Едді затнувся. Похнюпив носа. Ковтнув слину. Знову подивився на стрільця. І Роланд зрозумів, що істоти, яка в муках конала на землі між ним та Едді, вже немає. Немає. І крапка. Вона згинула тут, на верхівці залитого сонцем пагорба, на краю, за яким нічого не було. — Я забув обличчя свого батька, стрільцю… і я благаю прощення.