Людина, що знайшла своє обличчя
- Автор: Бєляєв Олександр Романович
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- Переводчик: Григорий Г. Кулинич
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Людина, що знайшла своє обличчя». Краткое содержание книги:
Люкс слухала, зацікавлено поглядаючи на Престо, а її жених прислухався до слів Пітча з прихованою тривогою. Престо міг стати небезпечним конкурентом на екрані і в житті. Лоренцо здавалося, що Люкс дивиться на Тоніо не тільки з цікавістю, але й з ніжністю.
Престо підняв бокал вина, жовтого і прозорого, мов янтар, і сказав маленький спіч:
— Леді і сери! Чи знаєте ви, що в Китаї існує такий вислів: «людина, що втратила обличчя»? Так кажуть про якусь людину, що зробила непристойний вчинок. «Людина, що втратила обличчя» там підлягає громадянській смерті. Правда, в Китаї… а Китай — азіатська країна… У нас, в найкультурнішій країні світу, зовсім інше. У нас наше обличчя міцно спаяне з нашим гаманцем. І поки гаманець, повний, нам не загрожує втрата обличчя, в китайському розумінні слова, яким би шахрайством ми не займались. Але горе тим, хто осмілюється, як я, змінити своє фізичне обличчя. Тоді їх позбавляють усього: грошей, імені, дружби, роботи, любові. Та чи й може бути інакше в країні, де панує долар? Хай не подумають мої шановні гості, що я критикую прекрасні закони нашої чудової країни. О, ні! Я повністю визнаю розумність цих законів і звичаїв. Я підкоряюсь їм. Я схиляюсь перед ними. Я зробив помилку, фатальну помилку, змінивши своє обличчя, і тепер я публічно каюсь. Навряд чи зможу я, навіть з допомогою доктора Цорна, повернути свій колишній вигляд. Але даю урочисту обіцянку — не міняти більше свого обличчя і прошу товариство вибачити мені мою помилку, зроблену через недосвідченість, і прийняти мене в своє лоно, як біблійний отець прийняв блудного сина. І побачите, я буду гідним сином!
Промова ця, трохи дивна в середині, під кінець сподобалась усім. Престо аплодували. Кореспонденти швидко писали.
Антоніо випив бокал вина, вклонився і вийшов на веранду.
— Ні, прямо молодець! — говорив захоплений Пітч. — Такої здібності до саморекламування я не знав навіть у колишнього Престо. Далебі з нього варто зробити людину з іменем. Та де ж він? Я хочу з ним цокнутись.
— Я теж! — несподівано підхопила Гедда Люкс і підвелася разом з Пітчем.
Вони пройшли на веранду. Там Престо не було.
— Престо! Тоніо Престо! Де ж ви? — кричав містер Пітч, розпліскуючи вино в бокалі. — Тоніо! Хлопчику!
— Тоніо! — мелодійно гукала і Люкс.
Але Тоніо не було. Тоніо мов крізь землю провалився. Обійшли весь сад готелю, відданий на цей вечір у повне і виключне розпорядження бенкетуючих, — Тоніо не було. Повернулися в зал. Нарешті гості, втративши терпіння, почали один за одним непомітно розходитись, обговорюючи дивну поведінку господаря.
— Може, це теж для реклами? — сказав Пітч, повертаючись додому в своєму автомобілі разом з Люкс. — Але він перестарався, цей пустун Тоніо. Все треба робити в міру. — І, не соромлячись присутності Люкс, Пітч солодко позіхнув.
ЖЕРТВИ «ЧАКЛУНСТВА»
Дні минають за днями, а про Тоніо Престо нічого не чути — він як у воду впав. Містер Пітч деякий час чекав появи блудного сина, але потім махнув рукою: час і робота не ждуть. Лоренцо Марр боявся повернення Престо не тільки як артиста-конкурента, але й як суперника — претендента на руку і серце Гедди Люкс. Після славнозвісної прощальної вечері Люкс несподівано заявила своєму нареченому, блискучому Лоренцо Марру, що він не повинен квапити її з заміжжям. Невже новий Престо очарував її, і вона чекає його повернення? 3 нею діється щось недобре. Навіть містер Пітч помітив, що Люкс змінилася, стала якась млява, задумлива, неуважна, часом дратівлива. А втім, і сам Пітч останнім часом почуває себе погано: якась слабість, задишка. Але працювати треба! Містер Пітч задумав ставити новий великий фільм під назвою «Торжество любові» з Лоренцо Марром і Геддою Люкс у головних ролях. Містер Пітч діяльно готувався до цієї постановки. В його кабінеті з самого ранку радяться головні персонажі, режисери, оператори, архітектори.
Міс Люкс тільки що приїхала. Вона ввійшла в кабінет, підійшла до столу містера Пітча і, простягаючи йому руку через стіл, сказала:
— Здрастуйте, містер. Ви все повнішаєте.
— Страшенно повнішаю, — відповів містер Пітч.
Кожного дня він збільшував у вазі кілька фунтів і тепер був, наче ожирілий кабан.
— А ви, здається, перевершили моду? — запитав Пітч, дивлячись на спідницю міс Люкс. Спідниця справді була надто коротка.
Гедда зніяковіло подивилася на свою спідницю.
— Я не вкорочувала її, — відповіла вона. — Я сама не розумію, що трапилося з моїми платтями. Вони немовби самі вкорочуються.
— Або ви ростете, — жартома сказав Пітч. — А ви, Лоренцо, худнете не щодня, а щогодини!