Час Великої Гри. Фантоми 2079 року. Книга друга
- Автор: Щербак Юрий Николаевич
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: "Ярославів Вал"
- ISBN: 978-617-605-003-2
- Жанр: Детективная фантастика
Электронная книга - «Час Великої Гри. Фантоми 2079 року. Книга друга». Краткое содержание книги:
У центрі роману «Час Великої Гри» — драматична доля головного героя, генерала української розвідки Ігоря Гайдука. Діючи в період Великої Темряви та після її закінчення, беручи участь у жорстокій політичній боротьбі, наражаючись на смертельний ризик, генерал Гайдук приймає доленосне рішення…
Роман «Час Великої Гри» продовжує стильову лінію «Часу смертохристів» — поєднання магічного реалізму з гротеском, включно з «міфологічними» сценами за участю Христа і Сатани.
Гайдука всадовили під гербом Світового уряду. До кімнати увійшов літній кельнер, з вигляду латиноамериканець, й почав пропонувати вина — біле та червоне. Фрідман відмовився, Міллібранд попросив білий швейцарський «Ріслінг-Сільванер», а Голдстайн та Гайдук залишились при шотландському віскі.
— Я передам цю ідею керівництву в Києві. Можливо, вдасться домовитись про спільне впровадження голландських технологій, спільну обробку землі. Тут треба думати. Це для нас дуже сенситивне питання. Ми повністю денонсували всі несправедливі угоди щодо передачі землі іншим країнам, і тепер буде важко переконати президента і сенат знову піти цим шляхом, — Гайдук старався бути вкрай обережним. Знав, що все сказане тут фіксується камерами спостереження.
Впоравшись з грецьким салатом, Голдстайн підняв стакан з віскі.
— За тебе, Ігор. Ти не слухай, що тут наговорив Гаролд. Він вважає, що має право ображати всіх, бо він лауреат Нобелівської премії. Але якщо відверто — він чудовий хлопець. У мене з ним лише одна суперечність. Але фундаментальна. Він не вірить, що євроатлантична цивілізація виникла завдяки християнству і базується на християнських цінностях. Заберіть християнство — цей цемент, що об'єднує нас, — і споруда розсиплеться. Навіть я, обрізаний швейцарський єврей, розумію це. І пишаюся своєю належністю до юдо-християнства. А Гаролд — нащадок пресвітеріанських пасторів — заперечує це. Так що переконуй його не в тому, що Україна — християнська країна. Ця поезія йому байдужа. А в тому, що новий уряд вашої країни і що ти особисто маєте серйозні наміри співробітничати з нами й виконувати ваші зобов'язання.
Міллібранд, не підводячи очей від тарілки, під час цього монологу колупався виделкою в салаті, визбируючи білі кубики грецької бринзи й відкладаючи їх на тарілочку з гарячими булочками.
Голдстайн, ковтнувши наостанок віскі, важко встав з-за столу, залишивши Гайдука, Фрідмана та Міллібранда доїдати обід, і запропонував їм попрацювати разом у неділю та понеділок, щоб скласти спільний документ, який можна було б представити на розгляд загальних зборів Клубу Локарно у травні.
47
За кормою сіро-сталевої, броньованої, наче бойовий катер, яхти Фрідмана «Пауль Целан», обладнаної засобами протиракетного захисту, пінилась вода, розходячись чітко окресленим трикутником прохолодних хвиль по поверхні Лаго-Маджоре. Ніяких концентричних кіл, ніякої заплутаності водного малюнка. Гайдук, Фрідман та Міллібранд сиділи в каюті, оздобленій червоним деревом та слоновою кісткою, а їхні охоронці, майор Коваль та Невінчаний, пили пиво, милуючись видами умиротвореного недільного Локарно і ловлячи перші сонячні промені знекровленими обличчями.
Документ склали за один день — не знадобився понеділок, — оскільки Міллібранд, який, очевидно, отримав відповідні інструкції Голдстайна, не викидав більше ворожих коників, а працював чітко, з вправністю досвідченого британського юриста.
Гайдук боровся за кожний параграф, кожне слово документа, розуміючи, що і хто чекає його в Києві. Його партнери, здається, це теж розуміли, намагаючись знайти компроміс, не ставлячи Гайдука у безвихідне становище.
Під час короткої перерви на ланч, сидячи на кормі, над якою тріпотів червоний прапор з білим хрестом, згадали про книгу Міл-лібранда «Золотий мільярд», за яку він отримав Нобелівську премію.
— Наші вороги постаралися демонізувати цю книгу, порівнюючи її з «Майн кампф» Гітлера, представити її як людиноненависницьку програму знищення людства, — розповідав Міллібранд, дрібними ковтками смакуючи каву, неспокійно нишпорячи поглядом по горах, наче очікуючи звідти пострілів. — Проте цю книгу я написав на основі циклу лекцій в Оксфордському університеті, прочитаних мною в 2063 році. Погоджуюсь, що книга провокативна, але це провокація інтелектуальна, спроба локатором уяви пройтись по майбутньому, промацати його обриси… Я ніколи в житті не стверджував, що треба нищити три чверті людства. Мав на увазі, що людство само себе знищить, що, власне, і сталося. Ви знаєте, що є найбільшим інтелектуальним гріхом людства?
На свіжому вітрі кава в чашці Гайдука швидко вистигла — він попросив стюарда долити гарячої. Запитання Міллібранда застукало його зненацька.
— Не знаю, — знизав він плечима. — Можливо, небажання робити висновки з минулого?
— Якраз навпаки, — Міллібранд обережно поставив білосніжну чашку на стіл. — Найбільший гріх і найбільша провина — відсутність уяви, брак креативності, невміння і страх зазирнути в майбутнє. Коли я був прем'єр-міністром від цієї чортової консервативно-лейбористської партії, ви що, думаєте, я не розумів, що ми наближаємось до дефолту? Але мене не хотіли слухати мої «конлейби» — боялися програти вибори, втратити владу. Я залежав від більшості.