Час Великої Гри. Фантоми 2079 року. Книга друга
- Автор: Щербак Юрий Николаевич
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: "Ярославів Вал"
- ISBN: 978-617-605-003-2
- Жанр: Детективная фантастика
Электронная книга - «Час Великої Гри. Фантоми 2079 року. Книга друга». Краткое содержание книги:
У центрі роману «Час Великої Гри» — драматична доля головного героя, генерала української розвідки Ігоря Гайдука. Діючи в період Великої Темряви та після її закінчення, беручи участь у жорстокій політичній боротьбі, наражаючись на смертельний ризик, генерал Гайдук приймає доленосне рішення…
Роман «Час Великої Гри» продовжує стильову лінію «Часу смертохристів» — поєднання магічного реалізму з гротеском, включно з «міфологічними» сценами за участю Христа і Сатани.
Помітивши уважний погляд Гайдука, Боб сказав:
— Нас рятують Альпи. З того боку — така ж сама темрява, як у вас. Нам трохи пощастило.
На терасу вийшов Фрідман, що широко розставив руки, наче збирався кинутись в обійми Гайдука. Але не кинувся.
— Шабад-шалом, — привітався він. — Пропоную повечеряти, обговорити наші справи.
Він провів гостя через порожню бібліотеку, через зал, поділений на ряд невеличких відсіків невисокими, на зріст людини, перегородками: в деяких з них чергові клерки сиділи за комп'ютерами. Це нагадало Гайдуку операційний зал ВІРУ, де працювали офіцери, аналітики-Максиміліани, кожен з яких відповідав за окремий геополітичний сегмент. Нарешті зайшли до їдальні, обставленої старовинними темними меблями. Стіл був накритий на чотири особи.
Їх уже чекав довгов'язий непосидющий чоловік з рудими вусами й невловним пташино-сизим поглядом, який невтомно блукав по кімнаті, не зупиняючись ні на чому більше двох секунд; на чоловікові були старомодний, популярний сто років тому, твідовий рудуватий піджак і темно-червоний «метелик» на голубій джинсовій сорочці.
— Гаролд Міллібранд, — кволо доторкнувся до Гайдукової долоні чоловік, бігаючи очима по стінах їдальні. У центрі, над місцем для гостя, Гайдук помітив дивний, не бачений ним досі герб — земна куля (фото, зроблене з космосу), охоплена трьома кільцями: білим — внутрішнім — та золотим і червоним — зовнішніми, на тлі двох вертикально розташованих середньовічних мечів: загострений кінець одного дивився вниз, на південь, а руків'я другого меча було внизу й кінець йшов угору, на північ (це виглядало, як шашлик, настромлений на подвійний шампур), в декоративно-орнаментальному оточенні виноградної символіки з уже знайомим написом:
NOVUS ORDO MUNDI
Не встигли перекинутися нічого не вартими словами про політ, погоду й Локарно, «місто миру», як до них приєднався ще один учасник зустрічі, якого Гайдук пам'ятав дуже добре: Еммануїл Голдстайн. Всесвітньовідомий політик, творець зовнішньої політики Північної Америки, класик нової дипломатії XXI століття.
Огрядний старий чоловік у важких круглих окулярах у чорній оправі, з фарбованим, ледь-ледь кучерявим колись волоссям, убраний у білий кітель з розстебнутим на брижуватій шиї стоячим комірцем, із золотим орденом, що висів на трикольоровій — біло-золотисто-червоній — стрічці: Гайдук упізнав зменшену копію герба, що висів на стіні.
Своїм характерним, відомим усьому світу низьким голосом колишній всемогутній держсекретар звернувся по-англійськи з жахливим швейцарсько-німецьким акцентом до Гайдука, запросивши сісти спочатку не до столу, а в шкіряні старі крісла, і запропонував сигару та віскі. Від сигари Гайдук відмовився, від віскі — ні.
Фрідман і Міллібранд зручно всілися навпроти Гайдука, взявши до рук високі, спітнілі від холоду стакани з якоюсь молочного кольору рідиною. Голдстайн запалив сигару, від чого в їдальні завис гидкий запах паленої гуми, ковтнув віскі без льоду та содової, подивився уважно на Гайдука і спитав:
— Так що будемо робити з вашою Україною? Як тебе звати?
— Ігор.
— Ігорю, зови мене Ема, — вуркітливо дозволив Голдстайн, що означало перехід на «ти».
46
— Хочу подякувати Світовому уряду за подолання Великої Темряви в окремо взятій країні, — сказав Гайдук, відзначивши подумки, що віскі йому поки що не треба пити.
— Не перебільшуйте наших можливостей, — примружив повіки Голдстайн. — Це вдалося тільки тут, у Локарно, і то завдяки Гаролду, який щодня стирчить годинами на даху ногами догори. Хмари бояться вигляду його жахливих кривих ніг.
Міллібранд байдуже вивчав стелю, не реагуючи на підначки старого.
— Пане Голдстайн…
— Ема, — виправив Гайдука колишній державний секретар.
— Ема, — ледве подолав цей бар'єр Гайдук, пригадавши, що колись у київській школі йому подобалася весела дівчина Емма, в яку всі хлопці були закохані і називали її Емчиком. — Я вдячний вам і вашим колегам за можливість бути тут і обговорити з вами питання, яке нас найбільше турбує. Новообраний президент Василь Воля та уряд України-Руси вітають вас і сподіваються на розуміння.
— Яка площа? — спитав Голдстайн.
— Чого?