Лист до короля
- Автор: Драгт Тонке
- Язык: украинский
- Год: Наірі
- ISBN: 978-617-7314-53-9
- Переводчик: Світлана Денисенко те Пас
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Лист до короля». Краткое содержание книги:
Юному відважному героєві Тіурі вмираючий лицар передає в руки лист, який неодмінно має бути доправлений королю. І хлопчик, заповітна мрія якого — стати лицарем, бере на себе цю місію. Він іще не підозрює, скільки небезпек йому доведеться подолати на шляху до королівського замку, зі скількох халеп виплутатися.
Книга нідерландської письменниці Тонке Драгт, створена в середині ХХ століття, — класичний лицарський дитячий роман, сповнений пригод, романтики й благородства. Його відзначено низкою престижних літературних премій, видано багатотисячними тиражами, перекладено багатьма мовами світу й екранізовано.
Господар прийняв у них замовлення, й Ардок повернувся до Тіурі:
— А де ж твій приятель?
— Тіурі не квапився з відповіддю, і Ардок відповів за нього:
— У в’язниці під ратушею, чи не так? Ви що ж — на улюблений мозоль наступили бурмистрові чи ще як йому дошкулили?
— Нічого ми йому не зробили.
— Нічого? Цього, мабуть, малувато, щоб до буцегарні загриміти. І ти стверджуєш, що ніколи раніше в Дан-ґрії не бував!
— Ні, не бував. А бурмистра вашого сьогодні ми вперше в житті зустріли.
— Це правда? Ну що ж, сподіватимемося, ця зустріч буде й останньою. Ну й історія! А що ж робити з твоїм приятелем?
Тіурі примітив, що решта відвідувачів з цікавістю поглядають на нього, і зніяковів. Ардок, схоже, помітив це також, тому запевнив Тіурі:
— Та не бійся, тебе тут ніхто не видасть. Ми в «Білому лебеді», хоча тобі, звісно, це ні про що не говорить. Слуги бурмистра тут уже побували. А в разі чого господар знайде, де тебе заховати. — Він повернувся до господаря, який саме розставляв на столі наїдки: — Правду я кажу?
— Так, справді так, — підтвердив той і, поглянувши на Тіурі, запитав: — Що ж ти не їси, друже, тебе щось турбує?
— Так, Паккі.
— Це товариш твій? Та Ірувен придумає, що робити. Чи Ардок.
— Можливо, — сказав Ардок. — Принеси-но нам вина, ми поки що вип’ємо.
Щойно трактирник відійшов, він нахилився до Тіурі:
— Хто ти такий?
— Як хто? Мене звати Мартин — ви ж знаєте.
— Нам це ім’я нічого не говорить, — мовив Ірувен.
— Якщо тебе навіть звати Мартин, — припустив Ардок, — ти не той, за кого себе видаєш! Ти не хлопчик з гір, як твій товариш Паккі. Ти прийшов з іншого краю і належиш до іншого товариства. Ти поводишся, як юнак шляхетного роду. ти сидиш на коні, мов досвідчений вершник. І в бурмистра мали бути причини, щоб тебе заарештувати. Хто ти є?
Трактирник приніс вина. Тіурі зачекав, доки той відійшов і відповів:
— Я не можу вам сказати більше, аніж уже сказав. Бурмистер, можливо, й має причини воліти арештувати мене, думаю лише, що він нікому про них не розповість. І я не розкажу. Мені не можна про це говорити.
— Гаразд, — стримано погодився Ардок. Він відкоркував пляшку й наповнив келихи.
— Це чужоземці, — пояснив Ірувен, — але вони не просто прийшли до Данґрії, вони мають щось на меті.
— Точно, — кивнув Ардок. — Нечасто мандрівники зі сходу приходять сюди просто так. Проте який тут зв’язок з нашими справами? Цей Мартин каже, що ніколи раніше не зустрічав бурмистра.
— Саме так і є, — зауважив Тіурі. — Він сам покликав нас до себе.
— Так і було, — підтвердив слуга Ардока, — він їх сам запросив, я це знаю.
— І спершу говорив з нами дуже приязно, — розповідав Тіурі, — запрошував на гостину, а згодом намагався силоміць затримати нас у ратуші.
— І твій друг вислизнув звідтіля, — вів далі Ардок, -він біг площею й кричав. Що він кричав, Дирику?
— «Він у мене, він у мене!» — відповів слуга. — Ось що він кричав.
— І що ж у нього таке було? — поцікавився Ардок.
— Нічого. — відповів Тіурі. — Паккі треба визволити. Він намагався допомогти мені.
Юнак перевів погляд з Ардока на Ірувена:
— Ви допомогли мені. Допоможіть ще раз! Або порадьте, чи що! Я тут чужий. Наскільки я зрозумів, бурмистер у вас не в пошані. Чому?
— Тепер він збирається ставити нам запитання! -обурився Ардок. — А сам закритий, як горщик.
Та Ірувен відповів:
— Це правда, у місті багато хто бурмистра вважає за ворога. І я так завжди відчував. З ним до Данґрії прийшло зло. Він забув, що лише бурмистер і править містом від імені короля. А поводиться, як самостійний монарх. Після розладу між принцами, лицарі, що носили білі щити, стали рідко навідуватися до міста. Тепер вони мають охороняти південні кордони. Але ж деяких людей не слід лишати без нагляду.
— Це зайве, не треба, — перебив його Ардок, — Мартин нічого про це не знає.
— Чому, — заперечив Тіурі, — дещо знаю. Я знаю про синів Унавена та боротьбу проти Евіллану.
— З Евілланом нині маємо перемир’я, — сказав Ди-рик.
— Кажуть, є надія, — додав Ірувен, — що лицарі Уна-вена невдовзі прибудуть сюди й бурмистра буде відсторонено.
— Ото тебе заносить, Ірувене! — приєднався до розмови один із присутніх, що сидів за сусіднім столом і, схоже, стежив за розмовою.
— Дехто мені й досі не вірить, — Ірувен підвівся і оглянув трактир. — Вони спроможні лише лаяти бурмистра за високі податки й несправедливість. Навіть тут, у «Білому лебеді», є люди, які не помічають небезпеки.
— Небезпеки? — відгукнулися за сусіднім столом. — Я, звісно, не люблю ані бурмистра, ані його друзів, але не боюся їх анітрохи.